Чинне законодавство передбачає інститути письмового апеляційного та касаційного провадження (статті 406, 435 Кримінального процесуального кодексу України), проте на практиці вони майже не застосовуються. Зокрема, за 2018–2024 рр. лише у 4 касаційних кримінальних провадженнях було винесено рішення за результатами письмового розгляду. Проблема полягає в обмеженій кількості випадків, у яких дозволяється письмове провадження. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! 16 квітня 2025 року Верховною Радою України зареєстровано законопроєкт № 13178, яким пропонується внести зміни до КПК в частині здійснення письмового провадження, а також вчинення окремих процесуальних дій в умовах воєнного стану. Стаття присвячена оцінці ймовірних переваг та ризиків запропонованих змін до КПК. 1. Законопроєктом пропонується доповнити ч. 1 ст. 3 КПК пунктом 24-1, у якому передбачити, що письмовим провадженням є розгляд і вирішення апеляційного або касаційного провадження або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної або касаційної інстанції без участі учасників кримінального провадження та проведення судового засідання на підставі матеріалів кримінального провадження у випадках, встановлених цим Кодексом. 2. Змінами до ст.ст. 34, 379, 380 КПК передбачається, що у письмовому провадженні вирішуються питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, про виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні, а також про роз’яснення судового рішення. Щодо визначення територіальної підсудності (ст. 34 КПК) Ч. 4 ст. 34 КПК (у редакції проєкту) передбачає, що учасники провадження повідомляються про дату розгляду подання чи клопотання щодо передання справи в інший суд і мають право до цієї дати подати письмові пояснення чи заперечення. Суд може витребувати додаткову інформацію з іншого суду, а копія ухвали за результатами розгляду надсилається учасникам не пізніше наступного дня після її постановлення. У запропонованій редакції положення не визначено чіткого строку для повідомлення учасників судового провадження про розгляд подання чи клопотання щодо передачі кримінального провадження з одного суду до іншого. Це створює ризик, що в разі несвоєчасного повідомлення учасники не зможуть належним чином підготувати письмові пояснення чи заперечення. У цьому контексті варто зазначити, що письмове провадження не створює належних умов для повноцінного з’ясування усіх істотних обставин, що мають значення для вирішення питання зміни підсудності, оскільки унеможливлює безпосередню комунікацію між судом та сторонами, яка є ключовою при розгляді процесуально складних категорій справ. Відсутність усного розгляду обмежує суд у доступі до живої аргументації, уточнень, реакцій та пояснень, що є необхідними для належної оцінки правової позиції кожної сторони. Без живого діалогу сторони втрачають можливість донести неформальні, але значущі обставини, які можуть залишитися непоміченими або недооціненими у письмових поясненнях / запереченнях. Крім того, теперішня редакція статті не перешкоджає суду розглядати питання щодо визначення територіальної підсудності, якщо учасники (повідомлені належним чином) не прибули для участі в судовому засіданні. Отже, ризик затягування розгляду даного питання мінімальний. Щодо виправлення описок (ст. 379 КПК) На відміну від чинної редакції, яка передбачає обов’язкове повідомлення учасників про засідання з розгляду виправлень у судовому рішенні, проєкт ч. 2 ст. 379 КПК пропонує розглядати такі питання без участі сторін та без їхнього попереднього інформування, що може порушувати принцип гласності судового процесу. Щодо розʼяснення судового рішення (ст. 380 КПК) Порівняно з чинною редакцією, у проєкті встановлюється обов’язок надсилати особі, яка звернулась із заявою про роз’яснення судового рішення, та учасникам судового провадження не тільки ухвалу про роз’яснення судового рішення, а й ухвалу про відмову в роз’ясненні судового рішення. Слід звернути увагу, що станом на сьогодні суд не позбавлений можливості розглядати питання щодо виправлення описок та/або роз’яснення судового засідання без участі осіб, які були належним чином повідомлені, але не прибули. Тобто, аналогічно з ситуацією щодо визначення територіальної підсудності ризики затягування розгляду питань зазначеної категорії менші. Однак, у разі порівняння значущості питань щодо визначення територіальної підсудності та питань, пов’язаних із виправленням описок або роз’ясненням судового рішення, слід визнати, що питання територіальної підсудності має більш істотне процесуальне значення. У зв’язку з цим розгляд питань щодо визначення підсудності має здійснюватися в загальному порядку з викликом учасників справи. Натомість заяви, що не впливають суттєво на перебіг судового провадження (як-от щодо описок чи роз’яснень), можуть розглядатися в порядку письмового провадження. 3. З метою вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого пропонується надати суду повноваження користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Варто зазначити, що кримінальне судочинство на відміну від цивільного, господарського та адміністративного — не передбачає можливості здійснення кримінального провадження за місцезнаходженням одного із учасників судового процесу. В КПК визначено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У випадку, якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування (ч. 1 ст. 32). Вказані обставини викликають сумнів в доцільності надання суду доступу до даних розміщених в Єдиному державному демографічному реєстрі. Проте в КПК передбачена можливість (у виняткових випадках) передавати кримінальне провадження на розгляд до іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя. Імовірно, законодавець мав на меті надати судам доступ до Єдиного державного демографічного реєстру саме для вирішення питання про передання провадження до іншого суду у наведених вище виняткових випадках. Однак доцільно чітко зазначити це в тексті законопроєкту задля уникнення правової невизначеності. 4. Проєкт закону передбачає врегулювати, що у разі, якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за контрактом, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до припинення чи скасування воєнного стану або звільнення з військової служби, крім випадків, коли обвинувачений, призваний для проходження військової служби за контрактом не заперечує проти продовження судового розгляду та має можливість брати участь у судових засіданнях (зміни до ч. 1 ст. 335 КПК). Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики у висновку щодо законопроєкту № 13178 виявив корупціогенний фактор у даному положенні. На думку Комітету, така норма створює потенціал для зловживання процесуальними правами, оскільки дозволяє обвинуваченому самостійно впливати на хід провадження, зокрема шляхом волевиявлення щодо бажання брати або не брати участь у розгляді справи, незалежно від фактичних обставин чи наявності об’єктивної можливості участі, в тому числі через відеозв’язок. Комітет звертає увагу, що положення поширюється на всіх військовослужбовців — незалежно від того, чи залучені вони до бойових дій, чи виконують тилові функції — що, в нівелює індивідуальний підхід суду до оцінки ситуації. Також зауважується, що зупинення провадження не призводить до зупинення перебігу строків притягнення до кримінальної відповідальності, що може використовуватись для штучного затягування розгляду справи. З огляду на ці застереження, Комітет дійшов висновку, що відповідне положення проєкту не відповідає вимогам антикорупційного законодавства. Втім, не можливо погодитися з оцінкою Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики щодо наявності у законопроєкті № 13178 корупціогенного фактора. Комітет розглядає норму про зупинення судового провадження у зв’язку з військовою службою обвинуваченого як таку, що відкриває можливість маніпуляцій і затягування процесу. Проте така інтерпретація не враховує реального правового статусу військовослужбовця та умов проходження служби під час воєнного стану. Після укладення контракту особа втрачає процесуальну автономію — вона підпорядковується статутній дисципліні та наказам командування. Як зазначено у пункті 110 Положення, затвердженого Указом Президента № 1153/2008, переміщення військовослужбовців у межах Збройних Сил України, у тому числі переведення до інших військових частин, здійснюється на підставі наказу і не потребує згоди військовослужбовця. Це означає, що обвинувачений може бути направлений до віддаленого підрозділу чи в зону бойових дій у будь-який момент, що унеможливлює його участь у судових засіданнях, навіть у форматі відеоконференції, через технічні або фізичні обставини. Така ситуація не є наслідком вільного волевиявлення обвинуваченого і, відповідно, не може розглядатись як зловживання процесуальними правами. Навпаки, норма про зупинення провадження забезпечує обвинуваченому право на участь у процесі, захист та змагальність, і не усуває судовий контроль: суд, як і раніше, має оцінити фактичні обставини і прийняти обґрунтоване рішення. Щодо поширення норми на всіх військовослужбовців — універсальність підходу в умовах воєнного стану є обґрунтованою, оскільки виключення на підставі функціонального призначення (бойова/тилова роль) не є ані стабільними, ані достатньо передбачуваними критеріями. Загалом, запропоноване положення не створює преференцій, а відображає спробу забезпечити баланс між правом на справедливий суд і обов’язком громадянина щодо захисту держави в умовах збройної агресії. 5. Змінами до ст.ст. 396, 403, 406, 407 КПК врегульовуються особливості письмового апеляційного провадження. Законопроєктом пропонується доповнення до ч. 1 ст. 403 КПК, яке передбачає право підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого відмовитися від апеляційної скарги, поданої відповідно їхнім захисником або представником. Така ініціатива, з одного боку, посилює контроль особи над захистом своїх прав, з іншого — може обмежити процесуальну автономію захисника, який зобов’язаний використовувати всі передбачені законом засоби для ефективного захисту. Крім цього, існує ризик, що відмова від апеляційної скарги може відбуватись під зовнішнім тиском, а не з власної волі особи. Окреме занепокоєння викликає також положення про можливість розгляду питання про закриття апеляційного провадження у письмовому порядку в разі відмови від скарги до початку розгляду. Такий підхід унеможливлює перевірку добровільності відмови та усвідомлення її наслідків. 6. Строк відкриття касаційного провадження пропонується збільшити до 10 днів з дня надходження касаційної скарги, а також передбачити, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою особи від поданої раніше касаційної скарги на це саме судове рішення або є постанова про залишення касаційної скарги особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення з аналогічної підстави (зміни до ст. 428 КПК). 7. Проєктом Закону також пропонується внести зміни до ст.ст. 427, 434, 435 КПК та передбачити ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення за результатами письмового провадження у разі: касаційного розгляду кримінальних проваджень щодо кримінальних проступків; якщо учасники кримінального провадження не висловили бажання брати участі у касаційному розгляді; перегляду ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвал суду апеляційної інстанції, передбачених ч. 2 ст. 424 КПК; розгляду питань, передбачених ч. 3 ст. 34, ст.ст. 379, 380 КПК. У цьому випадку найбільш ключовою запропонованою зміною (негативною) я вважаю касаційний розгляд кримінальних проваджень щодо кримінальних проступків у порядку письмового провадження. Письмове провадження в касаційній інстанції, попри наявність можливості подання письмової правової позиції, істотно обмежує ефективність донесення аргументів сторін з кількох причин. По-перше, письмовий формат виключає усну комунікацію між сторонами та судом, що унеможливлює безпосереднє реагування на запитання суду, роз’яснення окремих доводів чи уточнення обставин, які могли бути сформульовані неоднозначно або неповно в письмовій формі. У разі виникнення непорозуміння або потреби у деталізації певних тверджень, сторона не має процесуальної можливості вплинути на сприйняття судом її позиції. По-друге, письмове провадження позбавляє сторони можливості оцінити правову позицію опонента в динаміці розгляду та оперативно надати відповідні контраргументи. У межах змагального процесу така можливість має суттєве значення для забезпечення балансу інтересів сторін. По-третє, за відсутності відкритого судового засідання неможливо оцінити, яким чином суд сприймає викладені у скарзі аргументи, що позбавляє сторону можливості адаптувати свою позицію або звернути увагу суду на аспекти, які залишилися поза його оцінкою. Отже, письмове провадження, хоча і забезпечує формальний механізм подання позиції, на практиці істотно знижує ефективність реалізації процесуальних прав сторін, обмежує змагальність та ускладнює повноцінне донесення і сприйняття їхніх аргументів судом касаційної інстанції. На завершення слід наголосити, що у контексті письмового провадження в кримінальному процесі забезпечення права бути почутим є ключовою гарантією справедливого суду. Як засвідчує практика ЄСПЛ, включно з рішенням у справі «Полях та інші проти України», держава має обов’язок гарантувати кожній стороні можливість ефективно висловити свою позицію, навіть за відсутності особистої участі в засіданні. Запропоновані зміни до КПК України щодо письмового провадження мають потенціал для підвищення процесуальної економії та розумності строків, однак потребують ретельного нормативного доопрацювання.
26 червня 2025, 14:07