У сучасному світі виконавчого провадження його успішне завершення часто визначається здатністю адаптуватися до унікальних обставин кожної справи, а отже пошук ефективних шляхів виконання рішень є незмінним викликом для виконавців.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Традиційні джерела стягнення, як-от грошові кошти, транспортні засоби чи нерухомість, давно вивчені та дієво застосовуються. Проте сучасний бізнес та правовідносини стають дедалі складнішими, створюючи нові форми активів та зобов’язань. Відповідно ймовірність повного та своєчасного задоволення вимог стягувачів все частіше перебуває у безпосередній залежності від різномаїття виконавчих механізмів.
І це не просто питання визначеної кількості примусового інструментарію, а насамперед його адаптивності до сучасних економічних реалій та юридичних конструкцій.
Право оренди землі: актив для стягнення
З динамічним розвитком та змінами у правовому полі особливого значення набувають менш очевидні, але не менш дієві активи. Серед таких — право оренди земельних ділянок, яке, як свідчить віднедавна напрацьована виконавча практика, може мати значний потенціал для задоволення вимог кредиторів, адже у нашій країні земельні відносини відіграють ключову роль в економіці. Відтак право оренди земельних ділянок, безумовно, є цінним активом, який відкриває широкі можливості для стягнення боргів.
За таких умов цей механізм, стримуваний певний час судовою практикою, наразі набуває дедалі більшого фокуса уваги виконавців, адже можливість звернення стягнення на такий актив перестало бути лише теоретичною перспективою, ефективно підтвердивши на практиці свою життєздатність.
Передумови змін: від обмежень до нових можливостей
Донедавна стягнення на право оренди земельної ділянки залишалося поза виконавчою практикою. Це зумовлювалось правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/968/18, яка обмежувала застосування такого заходу, визнаючи можливість це здійснювати лише відносно власника (орендодавця) земельної ділянки та у випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором.
Підґрунтям цього були положення ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України, яка на час виникнення спірних правовідносин та прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 надавала правомочності щодо відчуження права оренди (у тому числі продажу на земельних торгах, а також передавання у заставу, спадщину, внесення до статутного капіталу) лише власнику земельної ділянки. Відтак основний зміст правової позиції суду концентрувався на тому, що виконавець не може мати ширших повноважень щодо майнових прав, ніж ті, якими володіє сам боржник і під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
Законодавчі зміни та їх вплив на правозастосування
Однак з 2021 року земельне законодавство України зазнало суттєвих змін, які відкрили нові перспективи в питанні звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.
Зокрема, Законами України від 28.04.2021 №1423-ІХ та від 02.05.2023 №3065-IX до ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України були внесені ключові зміни, які унормували, що право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Отже, ці новели фактично зняли обмеження щодо оборотоздатності права оренди для користувача земельної ділянки.
Саме ці зміни стали каталізатором для оновлення судової практики та надали виконавцям необхідний правовий фундамент для ефективного застосування цього заходу.
Нова виконавча та судова практика
Після впровадження таких законодавчих змін, наступним логічним етапом стало їх фактичне застосування на практиці. Зокрема, прецедентною стала справа №904/9875/21, з метою примусового виконання рішення у якій стягнення було звернено на належні боржнику права оренди земельних ділянок.
Боржник оскаржив такі дії виконавця в судовому порядку, проте, судами усіх інстанцій констатовано, що має місце кардинальна зміна правового регулювання питання оборотоздатності права оренди земельної ділянки, а отже дії виконавця визнані правомірними.
Власне, ставлячи крапку у цій справі, у постанові від 11.07.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Господарського касаційного суду відзначив, що право оренди земельної ділянки належить до майнових (речових) прав, що є похідними від права власності, підлягає державній реєстрації та оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.
Оскільки під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об’єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря, а змінами, що внесені Законами України від 28.04.2021 №1423-IX, від 02.05.2023 №3065-IX до ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України орендарю надано право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, суди дійшли правильного висновку про те, що приватний виконавець мав право накладати арешт на майнові (речові) права боржника відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо попередньої судової практики, Верховний Суд у постанові від 11.07.2024 у справі № 904/9875/21 відзначив, що висновок про те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у справі № 904/9875/21, що розглядається.
Також Верховний Суд виснував, що оскільки права й обов’язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Отже, Верховний Суд прийшов до висновку про вірне трактування судами попередніх інстанцій змін до ч. 5 ст. 93 Земельного кодексу України щодо зняття обмеження на обіг права оренди, дозволивши орендарю відчужувати його без згоди власника та правомірності дії приватного виконавця щодо арешту прав оренди земельних ділянок.
Подібні висновки підтримано Верховним Судом надалі, зокрема, у постановах від 04.12.2024 у справі № 875/3625/21, від 17.02.2025 у справі № 904/1615/22, від 29.04.2025 у справі № 873/70/22 та ін.
Економічна ефективність та верховенство права
Отже, поповнення переліку майна, на яке може бути звернено стягнення, правом оренди земельних ділянок, є логічним та прогресивним кроком, що відповідає принципам повноти та ефективності виконання судових рішень.
Такий, на перший погляд, «неочевидний» актив може суттєво посилити ефективність виконавчого провадження, надаючи нові можливості для стягувачів отримати присуджене. Адже для багатьох суб’єктів сільського господарювання, що мають заборгованість, саме право оренди може виявитися тим активом, на який можливо звернути стягнення, в т.ч., якщо інші традиційні шляхи виявилися безрезультатними.
Тож такий захід не тільки розширює можливості задоволення вимог стягувачів, а й здатен підвищити відповідальність самих боржників, позаяк усвідомлення того, що право користування земельними ділянками може стати предметом стягнення, має спонукати до більш сумлінного виконання своїх зобов’язань.
Отже, право оренди землі в Україні більше не є просто дозволом на користування. Це повноцінний актив, який може стати як значним інструментом для розвитку, так і об’єктом стягнення з метою належного виконання судового рішення.
Сам факт наявності в арсеналі примусового виконання такого заходу, як звернення стягнення на право оренди землі, є знаковим показником еволюції системи примусового виконання, її здатності адаптуватися до реалій та шукати нові шляхи для реалізації принципу верховенства права і справедливості, ефективніше захищаючи права та законні інтереси стягувачів і наповнюючи реальним змістом принцип невідворотності виконання судових рішень.