З 2017 року «систематичність» стала однією з ознак вчинення кримінального правопорушення, яке кваліфікується за статтею 126-1 Кримінального кодексу України (далі — КК України). Саме ця ознака є визначальною, коли ми намагаємось розмежувати відповідальність за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), що теж стосується домашнього насильства, та статтею 126-1 КК України. Відтак єдині підходи до розуміння систематичності є важливим фактором для досягнення цілей правосуддя і належної кваліфікації правопорушення. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Однак, чи справді ми можемо стверджувати, що підхід до розуміння систематичності є єдиним? Розглянемо на прикладі. У справі 583/3295/19, що розглядалась Верховним Судом, особа вчиняла домашнє насильство неодноразово, за що її притягували до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Однак особа вчинила домашнє насильство знову, і суд першої інстанції, беручи до уваги попереднє притягнення до адміністративної відповідальності, приходить до висновку про наявність систематичності вчинення домашнього насильства. Відтак особа понесла вже кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства. Натомість суд апеляційної інстанції скасовує вирок. Згідно з його позицією, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства для доведення систематичності не є релевантними, бо це порушує принцип non bis in idem, тобто заборону притягувати особу до відповідальності двічі за одне і те ж правопорушення. Натомість Верховний Суд розглядав іншу справу 725/4683/20, що є доволі схожою: теж є притягнення до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП та вчинення нового епізоду домашнього насильства і, відповідно, вирок суду першої інстанції, який скасований в апеляції. Проте тут апеляційний суд скасовує вирок на тій підставі, що кримінальне провадження за статтею 126-1 КК України було відкрито раніше, ніж були винесені постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Тобто, згідно з позицією апеляційного суду, станом на час відкриття кримінального провадження не було постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а, відтак, і не було систематичності. Одразу можна прослідкувати різні підходи між судами першої інстанції та апеляції. Проте різницю у підходах видно і на рівні апеляційної інстанції: якщо для одного суду врахування постанов про адміністративну відповідальність за ст. 173-2 КУпАП є порушенням принципу non bis in idem, то для іншого їхня відсутність нівелює можливість довести систематичність. Такі ситуації траплялися неодноразово: суд першої інстанції притягує до відповідальності за вчинення домашнього насильства, а в апеляції цей вирок скасовують через «недоведення» систематичності. Відтак вирішення проблеми різних підходів впало на плечі Верховного Суду. Забігаючи наперед скажу, що у наведених справах Верховний Суд не погодився із позицією апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції. Чому він не погодився із висловленими позиціями, а також яку позицію він займає щодо трактування систематичності, пропоную розглянути далі. Насамперед практика Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказує на те, що систематичність має місце тоді, коли є три або більше епізодів домашнього насильства (постанова ККС ВС у справі 583/3295/19 від 25.02.2021). Немає значення чи повторюється одна і та ж форма домашнього насильства, чи домашнє насильство вчиняється у різній формі або ж поєднує в собі декілька форм (Звертаємо увагу, що мова йде саме про фізичну, психологічну чи економічну форму вчинення домашнього насильства. За вчинення сексуального насильства як домашнього насильства настає кримінальна відповідальність за іншими статтями КК України, зокрема за ч .2 ст. 152 та ч. 2 ст. 153 ККУ.). Це т. зв. «кількісний критерій» для визначення систематичності. Проте, згідно з позицією Верховного Суду, для «систематичності» характерна наявність «якісного критерію». Під «якісним критерієм» мається на увазі оцінка контексту, обставин вчинення домашнього насильства, взаємозв’язок різних епізодів домашнього насильства, який вплив вони мають в сукупності на потерпілу особу, мотиви вчинення домашнього насильства та ставлення самого кривдника до вчиненого (постанова ККС ВС у справі № 585/3184/20 від 14.06.2022). Фокус на якісному критерії зумовлений природою домашнього насильства як явища. Домашнє насильство є циклічним, для нього характерне поєднання різних форм вчинення, небажання постраждалих осіб повідомити про пережите одразу в правоохоронні органи. Якраз тут і пролягає межа між адміністративною та кримінальною відповідальністю: перша стосується одиничного конкретно взятого епізоду вчинення домашнього насильства, щоб зреагувати на його вчинення тут і зараз, і захистити потерпілу особу, запобігти подальшій ескалації (постанова ККС ВС у справі 725/4683/20 від 28.02.2023). Натомість кримінальна відповідальність настає, коли домашнє насильство є патерном поведінки, а його кумулятивний ефект, зокрема, призвів до наслідків у вигляді психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Необхідність аналізувати кількісний і якісний критерії також впливає і на доказування систематичності. Фокус лише на кількісному критерії звужує доказову базу. Це можна прослідкувати у наведеній на початку справі 725/4683/20, де відсутність постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на час відкриття кримінального провадження апеляційний суд трактував як відсутність доказу систематичності. Верховний Суд відкидає такий підхід. Згідно з його позицією доказами систематичності можуть бути постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, але їхня відсутність не свідчить про те, що систематичності не було. Доказами систематичності можуть бути будь-які докази, що є допустимими у кримінальному провадженні. Всі надані докази оцінюватимуться в сукупності, щоб з’ясувати, чи можемо ми говорити про триваюче та систематичне домашнє насильство. Такими доказами можуть бути також адміністративні протоколи поліції, видача обмежувальних приписів, термінового заборонного припису, та інші докази, що відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства. (постанова ККС ВС у справі 725/4683/20 від 28.02.2023, постанова ККС ВС у справі 127/813/21 від 16.03.2023, постанова ККС ВС у справі 236/2450/20 від 21.12.2021). Також до уваги береться притягнення особи до вчинення інших правопорушень, що пов’язані із вчиненням домашнього насильства, наприклад, як завдання легких тілесних ушкоджень. Це пов’язане з тим, що за домашнє насильство притягують до відповідальності не лише за статтями 173-2 КУпАП і 126-1 КК України (постанова ККС ВС у справі 453/225/19 від 12.02.2020). Під час аналізу практики у справах про вчинення домашнього насильства сторона захисту часто посилалась на порушення принципу non bis in idem як підставу оскарження вироку. Трактування було наступним: врахування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за попередні епізоди є порушенням цього принципу, адже особа вже понесла відповідальність. Проте практика Верховного Суду містить роз’яснення, чому при доведенні систематичності порушення принципу відсутнє. По-перше, для кваліфікації діяння за 126-1 КК України важливо, щоб був хоча б один епізод, за який особа ще не понесла відповідальності. Наприклад, особа двічі притягувалась до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства. Коли ця особа вчинить третій епізод домашнього насильства, тоді її дії необхідно кваліфікувати вже за ст. 126-1 ККУ, адже ми маємо два попередні епізоди насильства, що підтверджуються постановами про притягнення до адміністративної відповідальності, та новий епізод вчинення домашнього насильства (постанова ККС ВС у справі 755/4894/22 від 04.04.2024, постанова ККС ВС у справі № 585/3184/20 від 14.06.2022). По-друге, наявність попередніх випадків притягнення до адміністративної відповідальності впливає на кваліфікацію нового епізоду саме для встановлення того, чи має місце систематичність, яка передбачає кримінальну відповідальність (постанова ККС ВС у справі 755/4894/22 від 04.04.2024, постанова ККС ВС у справі 583/3295/19 від 25.02.2021). Тут йде мова про те, що особа не буде нести додаткове покарання за ті епізоди домашнього насильства, за які її вже притягли до адміністративної відповідальності. Ці випадки не містили ознаки систематичності. Особа понесе покарання саме за новий епізод домашнього насильства, який містить ознаку систематичності саме тому, що особу раніше вчиняла домашнє насильство. Попри єдність підходів у касаційній інстанції, не всі суб’єкти дотримуються викладених правових позицій. Це так само призводить до того, що значна кількість справ надалі оскаржується в касаційному порядку, а на практиці потерпілі не завжди отримують належного захисту. Однак рішення для цієї проблеми є. Його пропонує законопроєкт 12297, що був зареєстрований у Верховній Раді України ще наприкінці 2024 року. Законопроєкт пропонує дати визначення систематичності та наводить приклади її доказів. Із його тексту стає зрозуміло, що він закріплює напрацьовану Верховним Судом практику, яка була наведена вище. Також намір закріпити підходи Верховного Суду чітко прослідковується із пояснювальної записки до законопроєкту. Що стосується самих змін, то ст. 126-1 КК України пропонується доповнити приміткою, у якій буде вказано, що систематичність — це вчинення домашнього насильства втретє або більше протягом нетривалого часу (одного року з дня вчинення першого випадку, який охоплено систематичністю). Також у примітці міститиметься перелік потенційних доказів систематичності, але, цей перелік не є вичерпним. Знову ж таки, це додатково підкреслює про необхідність не обмежувати доказову базу лише певним видом доказів. З іншої сторони, звертаю увагу на вживання слова «може» у другому абзаці примітки, де перераховані приклади доказів систематичності. Надто формальне прочитання примітки можна трактувати як таке, що встановлює вичерпний перелік доказів систематичності. Проте, на мою думку, при її трактуванні варто пам’ятати про причини появи цієї примітки, а саме про практику Верховного Суду, яка вказує на невичерпність способів доказування систематичності. Запропоновані зміни у законопроєкті є позитивним кроком. У разі його прийняття можна буде уникнути наявних розбіжностей у підходах, що зменшить кількість оскаржень рішень у справах домашнього насильства та зробить правосуддя ефективнішим. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «систематичність» домашнього насильства?
Що саме на основі практики Верховного Суду є систематичністю?
Яким чином доводити систематичність вчинення домашнього насильства?
Звідки з’явилась позиція, що виникає ризик порушення принципу non bis in idem?
Яка доля практики Верховного Суду надалі?
26 червня 2025, 11:43