За останніх кілька років приватизація державного майна в Україні показує зростання, однак це зростання супроводжується не лише успішними кейсами, а й глибокими системними проблемами й викликами для верховенства права та соціальної справедливості в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Яскравим прикладом колізії між законодавством про приватизацію та різними галузями права — трудовим, цивільним, господарським є невиконання рішення суду на користь працівника через процес приватизації підприємства. Це демонстрація правових прогалин, що створюють для працівників «замкнуте коло».
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» включення єдиного майнового комплексу боржника — державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі понад 50% статутного капіталу боржника — господарського товариства до переліку об’єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій виконавцем.
У чому полягає проблема? Працівник, який має рішення суду, наприклад, про стягнення з підприємства на свою користь заробітної плати та належних сум у зв’язку зі звільненням, зіштовхується з невиконанням судового рішення протягом тривалого часу. Адже після набрання рішенням суду законної сили, працівник звертається до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження та подає виконавчий лист, а, виконавча служба, у свою чергу, після відкриття виконавчого провадження, зупиняє вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Приватизація як «хронічне» очікування? Хоча приватизація передбачає чіткий порядок та етапи, кожен з яких має встановлені строки, проте приватизація державного майна в Україні може тривати від декількох місяців до декількох років, залежно від об'єкта та його складності. Для прикладу — АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включений до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації ще кілька років тому, приватизація дотепер не завершена. Це підприємство має майже 14 мільйонів заборгованості по заробітній платі перед працівниками.
Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права. Крім того, обов’язковість судового рішення є також важливою складовою права особи на справедливий суд, яке гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. ст. 129, 129-1 Конституції України. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Практика, коли приватизація державного підприємства стає підставою для зупинення виконання рішення суду щодо трудових прав, є не просто юридичною колізією, а суттєвим порушенням конституційних засад України.
Норма про зупинення виконання під прицілом Конституційного Суду. До Конституційного Суду України надійшло конституційне подання від Верховного Суду щодо конституційності п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження“ (станом на сьогодні ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Великою палатою з 10.12.2024).
Верховний Суд у конституційному поданні зазначає, що “установлена обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів”.
У разі визнання вищезазначеної норми неконституційною це матиме такі наслідки:
- припинення дії норми. Це означає, що виконавці більше не матимуть законних підстав для зупинення виконавчих дій щодо стягнення боргів з підприємств, включених до переліку об'єктів приватизації.
- відновлення виконавчих проваджень. Виконавчі провадження, які були зупинені на підставі цієї норми, мають бути відновлені. Працівники, чиї справи «зависли», отримають реальний шанс на примусове стягнення заборгованості.
- зміцнення довіри до правосуддя. Таке рішення КСУ стане потужним сигналом суспільству про те, що Конституція України є реально діючим інструментом, а право на судовий захист є непорушним.
- необхідність внесення змін до законодавства. Хоча норма втратить чинність автоматично, Верховна Рада повинна буде внести відповідні зміни до Закону "Про виконавче провадження" та переглянути деякі аспекти законодавства про приватизацію, щоб усунути виявлені неконституційні положення.
Якщо Конституційний Суд України визнає вищезазначену норму неконституційною, це створить не лише юридичні, а й значні фінансові виклики для держави. Виконання судових рішень, які роками перебували в «замороженому» стані, вимагатиме реальних джерел фінансування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» даний Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Але чи насправді держава гарантує?
Якщо метою Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду, то якщо держава приймає рішення про включення державного підприємства до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, то у такому випадку держава також має гарантувати виконання таким підприємством судового рішення. Подібний висновок міститься в окремій думці Суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі№ 908/1525/16(провадження № 12-65гс21).
Тобто якщо державне підприємство, що має заборгованість із заробітної плати перед своїм працівником, що підтверджується рішенням суду, підлягає приватизації, то держава все одно зобов'язана забезпечити виплату цієї заборгованості працівникові. Такий підхід підтримується вищезазначеною окремою думкою суддів Великої Палати Верховного суду.
Отже, питання щодо невиконання рішення суду через приватизацію підприємства привернуло увагу до системної проблеми. Це підкреслює критичну необхідність збалансування економічних інтересів приватизації з фундаментальними правами працівників, щоб верховенство права в Україні не залишалось декларативним. Визнання норми неконституційною є, безумовно, важливим кроком. Однак виникне необхідність розробки реальних фінансових механізмів для погашення заборгованості.