24.05.2017 р. набув чинності Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» (далі – Закон №6212).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Пояснювальна записка до законопроекту містить дуже «благородні» цілі його прийняття: «Забезпечення стабілізації роботи державних вугільних підприємств, проведення необхідного технічного переоснащення шахт та покращення їх техніко-економічних показників, модернізація існуючого фонду для виходу державних підприємств на самоокупність».
Дійсно, за час незалежності підприємства вугледобувної промисловості в Україні, на жаль, поступово перетворювалися на збиткові та неперспективні для інвесторів. Ситуація погіршилася після початку воєнних дій (антитерористичної операції – АТО) на сході України. За останні 3 роки було повністю зруйновано деякі об’єкти цієї галузі, що фактично розташовані на лінії розмежування. Крім того, були скасовані дотації на видобуте вугілля, змінений механізм ціноутворення на продукцію цієї галузі, що призвело до значних змін у функціонуванні вугільних підприємств (зокрема, у державних шахтах).
Варто відзначити, що дотаційні державні кошти, що раніше виділялися на функціонування вугледобувних підприємств, дозволяли останнім здійснювати закупівлю різних виробничих ресурсів. Враховуючи дорожнечу такого обладнання, як правило, воно закупалося в лізинг. Тобто погашення заборгованості за відповідними договорами мало відбуватися поступово. Для зменшення власних економічних ризиків лізингодавці такого обладнання прив’язували його вартість до іноземної валюти. Як відомо, протягом останніх 3-х років економічна ситуація в країні змінилася, зменшився й курс української гривні до іноземних валют. Це призвело до суттєвого «здорожчання» лізингового обладнання та, як неминучий наслідок, до накопичення заборгованості державних вугледобувних підприємств, судових позовів з боку лізингодавців і примусового порядку стягнення заборгованості.
Здавалося б, прийняття Закону №6212 мало би піти на користь усім учасникам цих правовідносин. Однак на практиці менше ніж за 2 місяці чинності зазначеного закону позитивні зрушення в цій галузі малопомітні.
Закон №6212, на жаль, не передбачає реструктуризацію поточної заборгованості вугледобувних підприємств, а лише тимчасово (до 2019 р.) вводить мораторій на їх банкрутство, забороняє подальше вчинення заходів примусового виконання судових рішень, знімає арешти та заборони відчуження майна таких підприємств, а також зобов’язує зупинити триваючі виконавчі провадження.
Найцікавішим з процесуальної позиції є останнє із зазначених положень Закону №6212. Так, ЗУ «Про виконавче провадження» взагалі не передбачає можливості «зупинити виконавче провадження». Натомість державний виконавець, за наявності відповідних підстав, може зупинити «вчинення виконавчих дій» (ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження»). Вочевидь, на думку працівників ДВС України, вказані правові категорії є абсолютно різними за значенням, а розширеного тлумачення закон не передбачає. Тому на практиці після прийняття Закону №6212 ніхто не зупиняє виконавчі провадження (так само, як і не зупиняється вчинення виконавчих дій, адже такого положення цей закон не містить).
Крім того, зважаючи, що мова йде саме про державні підприємства, то заборона примусового виконання рішень щодо таких підприємств частково існувала й раніше. Зокрема, діє мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше ніж 25% (ст. 1 ЗУ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»). Розповсюдження вказаного мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств-боржників за виконавчими документами господарських судів знайшло своє відображення у позиції Вищого господарського суду України (п. 7 інформаційного листа Вищого Господарського Суду України №01-8/1114 від 18.05.2006 р.).
Отже, фактично наразі виникла ситуація, коли, з одного боку, зупинити виконавче провадження (або вчинення виконавчих дій) за Законом №6212 неможливо, а з іншого боку, існує заборона на звернення стягнення на майно державних підприємств-боржників. Цією колізією скористалася Державна Виконавча Служба (далі – ДВС) України, працівники якої після набуття чинності Законом №6212 вирішили повертати всі виконавчі документи стягувачам без виконання. Тобто судові рішення про стягнення коштів з державних підприємств, що протягом тривалого часу і так не виконувалися належним чином, тепер «офіційно», на їхню думку, можуть не виконуватися до 2019 р. Постає (мабуть, риторичне) питання: «У чому ж тоді полягає відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств та який зиск із цього отримують їхні кредитори»?
Усе б нічого, якби ДВС були дещо послідовнішими у своїх діях. За загальним правилом, виконавчий документ дійсно повертається стягувачу, якщо встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що усуває можливість виконання відповідного рішення (п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»). Однак це правило не діє для державних підприємств, адже для них в такій ситуації законодавством України передбачений спеціальний порядок виконання судових рішень.
Так, встановлення факту неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства є прямою підставою для передачі виконавчого провадження до «центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів», тобто до Державної казначейської служби України (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). Проте працівники ДВС України або свідомо, або через некомпетентність обрали інший шлях – просто повернути виконавчі документи стягувачам без виконання і таким чином позбутися цього «головного болю» принаймні на найближчі 1,5 роки.
Що в такій ситуації залишається стягувачам, які роками не можуть дочекатися реального виконання судових рішень про стягнення коштів? Все, що вони можуть, знову звертатися до суду та оскаржувати тепер дії державних виконавців. Схоже на якесь «замкнуте коло». Та все ж хочеться сподіватися, що судова реформа не мине даремно, що принаймні новий Верховний суд України зможе поставити крапку у таких правовідносинах та захистити права інвесторів, які свого часу повірили в Україну, в її економічний та промисловий потенціал.