Згадується період річної давнини, коли набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі — Кодекс), а саме кінець жовтня 2019 р. Кодекс увів абсолютно нові підходи до відкриття справи про банкрутство боржника за заявою як ініціюючого кредитора, так і самого боржника. Такі підходи схвилювали бізнес-середовище: мовляв, вони значно спрощують можливість розпочати справу про банкрутство боржника, що спричинить масове відкриття банкрутних судових проваджень і матиме негативний вплив на економіку країни. Чи справдилися ті негативні прогнози щодо дії Кодексу? Вважаю, що ні. І щоб обґрунтувати таку позицію, розглянемо не лише правові підстави відкриття такої справи, а й чому боржнику все-таки варто остерігатися її появи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Кодекс значно спростив доступ кредитора до можливості відкрити справу про банкрутство боржника: тепер кредитору досить довести суду безспірність його вимог (визначення якої у Кодексі, до речі, відсутнє), яка полягає у переконанні суду, що відсутній спір про право щодо обов’язку боржника оплатити суму заборгованості. При найневигіднішому варіанті для кредитора, коли боржник до останнього заперечує заборгованість, це буде рішення суду, яке набрало законної сили. При цьому Кодекс не встановлює мінімального розміру заборгованості та необхідності очікувати мінімум 3 місяці з дня відкриття виконавчого провадження, як це було передбачено попереднім законом.
Якого ж ефекту досяг законодавець, увівши такі правила? Спробуємо їх проаналізувати. Це, зокрема:
- покращення платіжної дисципліни боржників, особливо тих, які мають намір далі здійснювати господарську діяльність, точніше, добросовісних суб’єктів господарювання;
- спрощення прийняття кредиторами рішення розпочинати судове стягнення заборгованостей, оскільки вони розуміють відносну легкість подальшого відкриття справи про банкрутство боржника.
Ці дві обставини чітко дають зрозуміти, що накопичувати заборгованість стає ризикованою справою, адже кредитори можуть швидко відреагувати на затримку у платежах судовим позовом про стягнення заборгованості з досить швидким відкриттям справи про банкрутство боржника. А з наданням Кодексом кредиторам та арбітражному керуючому права ініціювати визнання недійсними угод, які укладені боржником протягом 3 років до дня відкриття справи про банкрутство, та притягнення засновників (керівника) боржника до субсидіарної відповідальності (стягнення з них грошових вимог кредиторів, які залишились непогашеними внаслідок реалізації ліквідаційної маси та отриманих коштів за іншими діями у банкрутній процедурі), відкриття справи проти боржника є для нього не лише нецікавим, а й загрозливим.
Останні два важелі впливу на боржника, можна сказати, вдосконалені у Кодексі, адже до набуття ним чинності можна було ініціювати визнання недійсними лише тих угод, які були укладені протягом року до відкриття справи про банкрутство. А притягнення до субсидіарної відповідальності засновників (керівника) боржника набуло у Кодексі вже більш практичного характеру, що підтверджується появою «Огляду практики застосування Верховним Судом норм про субсидіарну відповідальність у справах про банкрутство (актуальна судова практика). Рішення, внесені до ЄДРСР за січень 2018 — квітень 2020 р.».
Таким чином, побоювання щодо негативного впливу на економіку через легкість відкриття справ про банкрутство не виправдали себе. Навпаки, такі зміни, можна сказати, стали одним із каталізаторів її швидшого руху, адже, як мінімум, не сприяють виникненню у свідомого бізнесу бажання «стримувати» грошові розрахунки по зобов’язаннях, а як максимум, пришвидшують їх.
Ще одним наслідком таких змін є очищення бізнес-середовища від недобросовісних суб’єктів господарювання. Адже при активній позиції кредиторів щодо відкриття справ про банкрутство боржників, коли кредитори оперативно реагуватимуть на найменші прострочки сплати грошових зобов’язань шляхом судового стягнення заборгованостей, недобросовісні боржники зайвий раз подумають, перше ніж накопичувати заборгованість, маючи намір у кінцевому результаті уникнути розрахунку за своїми грошовими зобов’язаннями.