Не секрет, що коли подружжя розлучається, то починається розподіл усього майна. Звісно, під приціл також потрапляють діти. Останніми роками у пресі, соціальних мережах, розмовах зі знайомими та близькими ми часто чуємо жахливі історії, де в сімейних війнах потерпають діти.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Головним питанням у боротьбі за дітей є визначення місця проживання дитини та його фіксація за одним із батьків. У моїй практиці 30% батьків все ж таки можуть знайти порозуміння і визначати місце проживання дитини відповідно до нотаріального договору. Однак, на жаль, решта 70% потрапляють під спокусу звертатися з такими позовами до суду. Не завжди ці позови йдуть у межах шлюборозлучного процесу або стягнення аліментів. Інколи буває так, що розлучення завершується, минає час і згодом виникає конфлікт щодо дитини.
Зазвичай це питання стає дуже гострим і болючим тоді, коли дитина протягом певного часу проживала з мамою, а потім в якийсь момент батько вирішив порушити цю домовленість та самостійно змінив постійне місце проживання дитини. Одного дня, не повернувши дитину до матері, він каже: «Все, від сьогодні дитина буде жити зі мною, адже вона і я так хочемо». Що ж робити в такий момент матерям? Чому близько 2 тис. звернень знаходяться в Міністерстві юстиції України від матерів, які не можуть розшукати або забрати своїх дітей, навіть якщо у них на руках є рішення суду.
Насамперед, забираючи дітей у матерів, чоловіки розраховують на те, що мине багато часу (щонайменше 6 місяців, рік чи навіть більше), для того щоб мати звернулася до суду та отримала остаточне рішення про визначення місця проживання дитини з нею. Звісно, все залежить від того, скільки років дитині, чи приходитиме вона до суду, чи будуть заслуховувати її думку в органах опіки та піклування. Однак час завжди грає проти того з батьків, хто не має доступу до дітей.
За час карантину наша компанія супроводжувала не одну складну справу, коли у матері відібрали дитину. Наразі ми створили судову практику, відповідно до якої мати може отримати законний доступ до дитини.
Пам'ятайте, якщо дитину відібрали, то ви можете підіймати цю проблему у пресі, писати в соцмережах, залучати максимально велике коло друзів та знайомих, але не потрібно забувати про юридичний супровід. Якщо мати не має доступу до дитини, їй варто звернутися з позовом до суду про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав. У межах цього позову необхідно заявляти (інколи неодноразово) клопотання про забезпечення позову та просити встановити режим проживання до моменту винесення рішення суду 50/50 з чітко визначеними днями й годинами, коли дитина проживатиме з батьком, а коли — з мамою.
Якщо вам пощастить отримати позитивну ухвалу суду, якою буде забезпечений ваш позов, ви зможете спробувати реалізувати цю ухвалу: отримати виконавчий лист, відкрити виконавче провадження і спонукати батька до вчинення дій, визначених ухвалою суду. Якщо виконавче провадження не виконується, то на батька накладається серія штрафів та заборон, які ви можете використовувати в суді в майбутньому. Якщо батько виконує ухвалу суду, то у матері є можливість 50% часу проводити з дитиною та запобігти батьківському відчуженню.
Ця тема починає набирати колосальних обертів в Україні. Це психологічний стан дитини, коли вона відчуває себе покинутою одним із батьків та відрізаною від спілкування. Насправді, це велика біда і психологічний тягар, який дитина нестиме за собою протягом багатьох років. Саме на це розраховують чоловіки, які відбирають дитину у матері, не даючи можливості бачитися зі своїм чадом.
Ухвала про забезпечення позову допомагає жінці в подальшій боротьбі за дитину, адже її невиконання призведе до фіксації грубого порушення прав батьком, а виконання надасть можливість матері спілкуватися з дитиною та вчасно здійснювати всі необхідні дії, щоб не втратити контакт із дитиною.
Звісно, трапляються випадки, коли є ухвала про забезпечення позову, яку батько ніби виконує, але оскільки дитина вже протягом тривалого часу перебувала під впливом і тиском з боку батька, вона не хоче бачитися з мамою. Це найбільший біль та випробування, яке доводиться пережити матерям. Головне в цій ситуації — не здаватися, не опускати руки та не ображатися на свою дитину, а цілеспрямовано йти далі, щоб в результаті здобути можливість бути повноцінною мамою.
В Україні більшість суддів зазвичай приймають сторону матері. Вирішуючи справу щодо визначення місця проживання дитини, вагомим чинником є те, щоб мати мала офіційне працевлаштування або перебувала в декретній відпустці, або мала власний бізнес, тому що це є однією з визначальних вимог для встановлення, з ким залишити дитину. Однак суд не має права віддавати дитину, керуючись лише тим, що у мами на одну кімнату менше, оскільки у неї є лише одна орендована квартира, а батько має заміський будинок. Тому не варто зважати на маніпуляції з приводу відібрання дитини через те, що батько має більше коштів та зв'язків.
Ми маємо успішні історії в таких справах, коли наші довірительки не зупинялися, незважаючи на тиск, погрози фізичною розправою та застосування адміністративних ресурсів. Це єдиний шлях, щоб здобути перемогу. Звісно, якщо минає час, виконується ухвала, а потім дитина висловлює своє бажання на користь батька, тоді у матері є наступний етап дій — визначити режим побачень та максимально його реалізовувати. Якщо не буде такого режиму, то потрібно збирати доказову базу і через певний час подавати повторний позов про зміну місця проживання дитини у зв'язку з грубим невиконанням режиму побачення або вчинення перешкод з боку батька у спілкуванні з дитиною. У нас також є такі успішні справи.
Я закликаю всіх адвокатів, які читають цю статтю, усвідомлювати відповідальність за долю дітей наших клієнтів у такій категорії справ. Адже спори щодо місця проживання дітей та побачення з ними, на мою думку, є найскладнішою категорією справ у всіх сімейних спорах. Усвідомлюючи відповідальність, потрібно розуміти, що в будь-якій ситуації все ж таки потрібно сідати за стіл переговорів та домовлятися. Закликаю не піддаватися впливу своїх клієнтів, не пропонувати їм різні схеми з приводу викрадення дітей або їх утримання. Адже таким чином ви втручаєтеся в долю маленьких громадян України, які в майбутньому можуть відчути велику шкоду, оскільки не мали доступу до своїх матерів.