25 червня 2020, 15:30

Війни за дітей

Опубліковано в №12 (718)

Катерина Власюк
Катерина Власюк «Сімейний адвокат Катерина Власюк, АБ» керівниця, правозахисниця жінок

Не секрет, що коли подружжя розлучається, то починається розподіл усього майна. Звісно, під приціл також потрапляють діти. Останніми роками у пресі, соціальних мережах, розмовах зі знайомими та близькими ми часто чуємо жахливі історії, де в сімейних війнах потерпають діти.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Головним питанням у боротьбі за дітей є визначення місця проживання дитини та його фіксація за одним із батьків. У моїй практиці 30% батьків все ж таки можуть знайти порозуміння і визначати місце проживання дитини відповідно до нотаріального договору. Однак, на жаль, решта 70% потрапляють під спокусу звертатися з такими позовами до суду. Не завжди ці позови йдуть у межах шлюборозлучного процесу або стягнення аліментів. Інколи буває так, що розлучення завершується, минає час і згодом виникає конфлікт щодо дитини.

Зазвичай це питання стає дуже гострим і болючим тоді, коли дитина протягом певного часу проживала з мамою, а потім в якийсь момент батько вирішив порушити цю домовленість та самостійно змінив постійне місце проживання дитини. Одного дня, не повернувши дитину до матері, він каже: «Все, від сьогодні дитина буде жити зі мною, адже вона і я так хочемо». Що ж робити в такий момент матерям? Чому близько 2 тис. звернень знаходяться в Міністерстві юстиції України від матерів, які не можуть розшукати або забрати своїх дітей, навіть якщо у них на руках є рішення суду.

Насамперед, забираючи дітей у матерів, чоловіки розраховують на те, що мине багато часу (щонайменше 6 місяців, рік чи навіть більше), для того щоб мати звернулася до суду та отримала остаточне рішення про визначення місця проживання дитини з нею. Звісно, все залежить від того, скільки років дитині, чи приходитиме вона до суду, чи будуть заслуховувати її думку в органах опіки та піклування. Однак час завжди грає проти того з батьків, хто не має доступу до дітей.

За час карантину наша компанія супроводжувала не одну складну справу, коли у матері відібрали дитину. Наразі ми створили судову практику, відповідно до якої мати може отримати законний доступ до дитини.

Пам'ятайте, якщо дитину відібрали, то ви можете підіймати цю проблему у пресі, писати в соцмережах, залучати максимально велике коло друзів та знайомих, але не потрібно забувати про юридичний супровід. Якщо мати не має доступу до дитини, їй варто звернутися з позовом до суду про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав. У межах цього позову необхідно заявляти (інколи неодноразово) клопотання про забезпечення позову та просити встановити режим проживання до моменту винесення рішення суду 50/50 з чітко визначеними днями й годинами, коли дитина проживатиме з батьком, а коли — з мамою.

Якщо вам пощастить отримати позитивну ухвалу суду, якою буде забезпечений ваш позов, ви зможете спробувати реалізувати цю ухвалу: отримати виконавчий лист, відкрити виконавче провадження і спонукати батька до вчинення дій, визначених ухвалою суду. Якщо виконавче провадження не виконується, то на батька накладається серія штрафів та заборон, які ви можете використовувати в суді в майбутньому. Якщо батько виконує ухвалу суду, то у матері є можливість 50% часу проводити з дитиною та запобігти батьківському відчуженню.

Ця тема починає набирати колосальних обертів в Україні. Це психологічний стан дитини, коли вона відчуває себе покинутою одним із батьків та відрізаною від спілкування. Насправді, це велика біда і психологічний тягар, який дитина нестиме за собою протягом багатьох років. Саме на це розраховують чоловіки, які відбирають дитину у матері, не даючи можливості бачитися зі своїм чадом.

Ухвала про забезпечення позову допомагає жінці в подальшій боротьбі за дитину, адже її невиконання призведе до фіксації грубого порушення прав батьком, а виконання надасть можливість матері спілкуватися з дитиною та вчасно здійснювати всі необхідні дії, щоб не втратити контакт із дитиною.

Звісно, трапляються випадки, коли є ухвала про забезпечення позову, яку батько ніби виконує, але оскільки дитина вже протягом тривалого часу перебувала під впливом і тиском з боку батька, вона не хоче бачитися з мамою. Це найбільший біль та випробування, яке доводиться пережити матерям. Головне в цій ситуації — не здаватися, не опускати руки та не ображатися на свою дитину, а цілеспрямовано йти далі, щоб в результаті здобути можливість бути повноцінною мамою.

В Україні більшість суддів зазвичай приймають сторону матері. Вирішуючи справу щодо визначення місця проживання дитини, вагомим чинником є те, щоб мати мала офіційне працевлаштування або перебувала в декретній відпустці, або мала власний бізнес, тому що це є однією з визначальних вимог для встановлення, з ким залишити дитину. Однак суд не має права віддавати дитину, керуючись лише тим, що у мами на одну кімнату менше, оскільки у неї є лише одна орендована квартира, а батько має заміський будинок. Тому не варто зважати на маніпуляції з приводу відібрання дитини через те, що батько має більше коштів та зв'язків.

Ми маємо успішні історії в таких справах, коли наші довірительки не зупинялися, незважаючи на тиск, погрози фізичною розправою та застосування адміністративних ресурсів. Це єдиний шлях, щоб здобути перемогу. Звісно, якщо минає час, виконується ухвала, а потім дитина висловлює своє бажання на користь батька, тоді у матері є наступний етап дій — визначити режим побачень та максимально його реалізовувати. Якщо не буде такого режиму, то потрібно збирати доказову базу і через певний час подавати повторний позов про зміну місця проживання дитини у зв'язку з грубим невиконанням режиму побачення або вчинення перешкод з боку батька у спілкуванні з дитиною. У нас також є такі успішні справи.

Я закликаю всіх адвокатів, які читають цю статтю, усвідомлювати відповідальність за долю дітей наших клієнтів у такій категорії справ. Адже спори щодо місця проживання дітей та побачення з ними, на мою думку, є найскладнішою категорією справ у всіх сімейних спорах. Усвідомлюючи відповідальність, потрібно розуміти, що в будь-якій ситуації все ж таки потрібно сідати за стіл переговорів та домовлятися. Закликаю не піддаватися впливу своїх клієнтів, не пропонувати їм різні схеми з приводу викрадення дітей або їх утримання. Адже таким чином ви втручаєтеся в долю маленьких громадян України, які в майбутньому можуть відчути велику шкоду, оскільки не мали доступу до своїх матерів.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати