У зв’язку з військовими діями на сході України національна економіка держави частково функціонує в умовах особливого періоду. Так, указами Президента України від 17.03.2014 №303/2014 та від 14.01.2015 №15/2015 (затверджених законами України від 17.03.2014 №1126-VII та від 15.01.2015 №113-VIII) на території України оголошена часткова мобілізація.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Об’єктивно зрозуміло, що держава не в змозі самостійно належно забезпечити потреби Збройних Сил України та інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами.
А тому, з урахуванням положень чинного законодавства України, до виконання передбачених мобілізаційним планом заходів залучаються підприємства, установи і організації приватного сектору економіки.
Найчастіше юридичним особам доводиться мати справу з персональним мобілізаційним завданням (замовленням), яке є одним із складових елементів мобілізаційного плану.
Наприклад, останнім часом підприємства у галузі АПК все частіше отримують мобілізаційні завдання (замовлення), за якими їм доводиться виконувати план із заготівлі сільськогосподарської сировини з перспективою її подальшої поставки для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань у межах мобілізаційних заходів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізаційним завданням (замовленням) є окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються у порядку, передбаченому законодавством.
Вимоги щодо виконання мобзавдання передбачені в ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 16 Закону України «Про оборону України», згідно з якими підприємства, установи і організації:
– здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не належать до державного оборонного замовлення;
– створюють та утримують мобілізаційні потужності, створюють і зберігають мобілізаційний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями);
– не можуть відмовлятися від укладання договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), якщо їх можливості з урахуванням мобілізаційного розгортання та переданих їм матеріально-фінансових ресурсів дають змогу виконати ці мобілізаційні завдання (замовлення).
Підприємства, установи і організації, які є виконавцями мобілізаційних завдань (замовлень) з виробництва продукції, укладають договори (контракти) з підприємствами, установами і організаціями – виробниками (співвиконавцями) комплектуючих виробів, постачальниками матеріально-технічних засобів, сировини.
Незважаючи на важливість зазначених правовідносин, у межах яких фактично обмежуються права та законні інтереси юридичних осіб приватного права, вони врегульовані надто фрагментарно, неповно. Законодавство передбачає тільки загальні засади встановлення мобілізаційних замовлень (завдань), без їхньої конкретизації на підзаконному рівні. Зокрема не встановлено критерію, за якими необхідно відбирати виконавців мобілізаційних замовлень (завдань), наприклад, профіль діяльності підприємства, його фінансові можливості тощо. Закон навіть не містить прямої норми про оплатність виконання мобзавдань. Опосередковано про це свідчить норма про їхнє виконання на договірних засадах, яка переводить правовідносини з поставки товарів у межах мобілізаційних заходів у цивільно-правову площину. Крім того, норми Конституції України та цивільного законодавства про непорушність права власності поширюються і на відносини, що виникають у процесі мобілізації. Закон містить чіткі підстави та порядок припинення права власності особи на майно. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
З урахуванням таких істотних прогалин у законодавчому регулюванні, проблеми мають як органи, уповноважені встановлювати та доводити до відома підприємств мобілізаційні замовлення (завдання), так і їхні безпосередні виконавці. Наприклад, ні військові комісаріати, ні місцеві органи виконавчої влади не розуміють як правильно встановлювати мобзавдання, а тим паче як їх виконувати.
Непоодинокими є випадки встановлення в мобзавданнях обсягів з поставки продукції тваринництва для сільгосппідприємств, що займаються тільки рослинництвом, або овочевої продукції, що не виробляється відповідним виконавцем.
Така ситуація створює широке підґрунтя для різного роду зловживань з боку органів влади та порушень прав та законних інтересів юридичних осіб приватного права.
За таких умов слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до принципів мобілізаційної підготовки та мобілізації належить, зокрема, додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян.
З урахуванням наведеної вище норми ч. 3 ст. 21 вказаного закону відповідні суб’єкти мають право відмовитися від виконання мобілізаційних завдань (замовлень) за умови, що їхні можливості з урахуванням мобілізаційного розгортання та переданих їм матеріально-фінансових ресурсів не дають змоги їх виконати.
Отже, законодавство України у галузі мобілізації потребує істотного доопрацювання щодо порядку встановлення та виконання мобілізаційних замовлень (завдань) підприємствами, установами і організаціями. Це стосується як внесення змін до законів України «Про оборону» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так і прийняття підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, про затвердження типової форми договору (контракту) на виконання мобзавдань, порядку визначення ціни на відповідні товари, роботи, послуги, про встановлення критеріїв для відбору виконавців тощо. Наприклад, виконання військово-транспортного обов’язку врегульовано відповідним положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1921 від 28.12.2000. Аналогічно слід деталізувати і норми, що регулюють відносини щодо встановлення та виконання мобілізаційних завдань. Вдосконалення відповідних правових механізмів повинно дозволити, з одного боку, більш ефективно досягнути цілей мобілізації, а з іншого – захистити права підприємств, установ, організацій.