«Найкращий спосіб зробити дитину хорошою
– це зробити її щасливою», – Оскар Уайльд.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України (далі – СК України), усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Законодавець чітко визначив мету усиновлення, яка полягає у забезпеченні усиновлювачем максимально комфортних умов для життя та розвитку усиновлюваної дитини.
Мабуть, не кожна сім’я готова до такого відповідального кроку – прийняти у свою сім’ю дитину, яка з чужої (до моменту усиновлення), поступово повинна набути повноправного статусу дочки чи сина. При чому набуття такого статусу залежить безпосередньо від правильних, зважених дій (поведінки) усиновлювачів.
Важливо, щоб вищенаведене положення СК України було не лише частиною нормативно-правового документа, але й насправді максимально точно виконувалося усиновлювачами.
Необхідно зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, усиновленою може бути дитина (особа до досягнення нею повноліття). Однак у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років.
Існують певні обмеження щодо отримання статусу усиновлювача. Не можуть бути усиновлювачами такі особи: обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку, а також інші особи, передбачені СК України.
Законодавство Іспанії щодо усиновлення
Ст. 3 гл. 2, ст. 9, 175, 176 гл. 4 Цивільного кодексу Іспанії визначено, що неповнолітні мають всі права відповідно до Конституції та Міжнародних Угод, підписаних Іспанією, особливо Конвенції з прав дитини Організації Об'єднаних націй, а також інші права, що гарантовані юридичними нормами, без будь-якої дискримінації з причин народження, національності, раси, статі, розумової неповноцінності або хвороби, релігії, мови, культури, власної думки або будь-яких інших особистих, сімейних чи соціальних обставин.
Усиновлення встановлене судом вступає в дію відповідно до необхідних умов, передбачених Іспанським законодавством. У разі усиновлення затвердженого компетентними органами інших країн, воно набуває чинності безпосередньо після такого затвердження. Усиновлення можливе за умови, якщо усиновитель має вік більше ніж 25 років.
Усиновлюваними можуть бути лише неповнолітні, позбавлені опіки особи. Усиновлення затверджується судовим рішенням, яке завжди враховує інтереси усиновлюваного та придатність усиновителя або усиновителів до усиновлення.
Судова практика вирішення справ щодо усиновлення
Як вбачається зі ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 224 СК України, виносячи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий з подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також як довго ця особа вже опікується дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
Так, з’ясовуючи вищезазначене питання, суд має встановити, чи створено у сім'ї, що виявила бажання бути усиновлювачами, всі необхідні умови для утримання та виховання дитини, забезпечення стабільних і гармонійних умов для її життя та розвитку, чи відповідає подана заява про усиновлення вимогам ст. 207, 208, 211, 217, 218, 220 СК України.
Окрім цього, розглядаючи справи щодо усиновлення, суди звертають увагу на те, чи дотримуються вимоги «Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. №905, під час надання заявником заяви про усиновлення та надання службою у справах дітей відповідної райдержадміністрації висновку про доцільність усиновлення та його відповідності інтересам дитини.
Також варто зазначити, що відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», звернення до суду із заявою про усиновлення не має бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку.
Враховуючи вищевикладене, вбачається, що процедура усиновлення в Україні не є складною, тому особи, які виявили бажання бути усиновлювачами, у разі відповідності вимогам чинного законодавства можуть стати повноцінними та повноправними батьками для усиновленого. Залишається лише один найважливіший крок – виявити відповідне бажання.