Як переконати кого-небудь у тому, що вам завдано збитків? Здавалося б, це елементарна річ, яку кожна людина розуміє практично на підсвідомому рівні та яка зводиться до такого: «У мене була річ, інша особа позбавила мене цієї речі, нехай відшкодує мені її вартість».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проте, враховуючи природу людини, не дивно, що винна особа далеко не завжди визнає свою вину та намагатиметься уникнути відповідальності або максимально зменшити її ступінь, а потерпіла бажатиме збільшити розмір відшкодування.
Саме для уникнення подібних маніпуляцій до основних принципів, на яких здійснюється судочинство, зокрема, але не виключно, віднесено такі, як справедливість, рівність, змагальність. Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд встановлює наявність або відсутність певних обставин (фактів) на основі оцінки доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У такий спосіб вирішуючи спір, суд не має повноважень припускати те, що певний факт доведено. Подія або відбулась, або не відбулась, а у випадку, якщо існують сумніви при прийнятті рішення, враховується принцип змагальності сторін та розподіл тягаря доведення між учасниками спору.
Саме для вирішення такого завдання, як переконання суду, розроблено стандарти доказування.
Що таке стандарти доказування та які вони є
Не вдаючись до історичного екскурсу у розвиток і становлення права, зазначимо, що узагальнено під поняттям «стандарт доказування» розуміють ступінь, до якого необхідно переконати суд, щоб він визнав подію / обставину / факт таким, що настав.
Традиційно для різних видів спорів розрізняють три рівні стандартів доказування:
Перший рівень — понижений стандарт, за якого стороні спору достатньо надати докази, які хоча б на перший погляд свідчили б про те, що певна подія відбулась. Під час застосування такого стандарту на іншу сторону покладається тягар спростування. Такий принцип вкрай рідко застосовується при вирішенні спору по суті, але може застосовуватись при розв'язанні супутніх питань, таких як необхідність забезпечення або витребування доказів, застосування заходів забезпечення позову тощо.
Другий рівень — баланс ймовірностей. Обставина вважається такою, що настала у випадку, якщо подані докази більш переконливо свідчать про ймовірність настання певного факту, ніж докази, що свідчать про зворотне. Такий рівень є поширеним при вирішенні цивільних та господарських спорів. Найчастіше у цьому рівні докази оцінюють, виходячи з їх достатності, достовірності, допустимості й вірогідності.
Третій рівень — підвищений стандарт, тобто надання чітких і переконливих доказів, які б свідчили про настання обставини «поза розумним сумнівом».
У національній судовій практиці зустрічається згадка про низку стандартів доказування, які належать до згаданих рівнів або займають проміжне становище, а саме стандарти «з розумним ступенем достовірності», «достатності доказів», «вірогідності доказів», «баланс імовірностей», «поза розумним сумнівом», «достатність підстав вважати», «найвищий стандарт доказування».
Що таке збитки та їх види
Збитки — це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитками в розумінні цивільного законодавства є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Збитками в розумінні Господарського кодексу України є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Традиційно розрізняють:
1. Прямі збитки — це фактично заподіяна шкода, розмір якої фізично можна встановити шляхом визначення відновлювальної вартості активу його заміщення на ідентичний або ж аналогічний.
2. Непрямі збитки — втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби інша особа не допустила правопорушення.
Що потрібно довести для відшкодування шкоди
Положеннями ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
У такий спосіб розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі та майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними й шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
З вищевикладеного випливає, що для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди обов’язкова наявність наступних умов:
- дії відповідача були неправомірними;
- між діями відповідача і шкодою є безпосередній причинний зв'язок;
- наявна вина відповідача.
- підтверджено розмір завданої шкоди або його встановлено з розумним ступенем достовірності.