Санкційна політика в Україні: який алгоритм оскарження обмежувальних заходів

Санкційна політика в України є одним із правових засобів боротьби з державою агресором й особами, які сприяють своїми діями фінансувати ворога.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Правове підґрунтя застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, тобто санкцій, становить Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, зокрема Закон України «Про санкції» від №1644-VII від 14.08.2014 р. (зі змінами) (далі – Закон), нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

З урахуванням ч. 1 ст. 4 Закону, санкції поділяються на таки види:

• блокування активів;
• стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
• обмеження торговельних операцій;
• обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;
• запобігання виведенню капіталів за межі України;
• зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань;
• анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;
• заборона поширення медіа на території України;
• заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;
• заборона користування радіочастотним спектром України;
• обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж;
• заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких перебуває у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель в інших суб’єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;
• заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;
• повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;
• заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;
• припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;
• заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави;
• заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;
• запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;
• припинення дії торговельних угод, спільних проєктів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;
• заборона передання технологій, прав на об’єкти права інтелектуальної власності;
• припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами;
• відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в’їзду на територію України;
• припинення дії міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
• анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод;
• позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;
• заборона на набуття у власність земельних ділянок;
• заборона діяльності на території України;
• відмова в наданні або скасування дозволу на імміграцію, дії посвідок на постійне чи тимчасове проживання в Україні;
• примусове повернення або примусове випровадження за межі України;
• заборона демонстрації та використання символіки терористичних організацій і груп, пропагування ідей та програмних цілей таких організацій (груп), блокування доступу до інформаційних ресурсів, які використовуються для зазначених цілей;
• інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Враховуючи вищенаведене, зазначимо, що перелік спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, які можуть застосовуватись до суб’єктів не є вичерпним. Зокрема, але не виключно, до інших санкцій, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом, може бути віднесено зупинення операцій за рахунками юридичної особи; заборона укладення договорів та вчинення правочинів; блокування інтернет-провайдерами доступу до вебресурсів, розміщених на домені/субдоменах (назва домена/субдомена), інших аналогічних (ідентичних) за змістом вебресурсів, розробником яких є підсанкційний суб’єкт тощо.

Спершу ніж відмітити статистичні дані, потребує уваги те, що Указом Президента України №36/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 січня 2024 року «Про затвердження Положення про Державний реєстр санкцій» було уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 січня 2024 року «Про затвердження Положення про Державний реєстр санкцій». Тож наразі в Україні у відкритому доступі функціонує Державний реєстр санкцій (далі – Реєстр), який являє собою інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб’єктів, щодо яких застосовано санкції (з урахуванням ч. 1 ст. 5-3 Закону). За статистичною інформацією із Реєстру, наразі під санкціями є 10 085 підсанкційних фізичних осіб, 7 126 підсанкційних юридичних осіб та 29 592 санкційних дій, тобто застосування, зміна або скасування санкцій.

Розглядаючи практичну сторону застосування санкцій, підсанкційні суб’єкти, до яких застосовано санкцію за п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону, досить часто намагаються оскаржити її застосування у судовому порядку. Дана категорія справ підсудна Вищому антикорупційному суду. Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) містить норми, які регулюють особливості провадження у даній сфері. За результатами розгляду позовної заяви Вищий антикорупційний суд ухвалює одне з таких рішень:

• про задоволення позовних вимог повністю або частково та застосування до фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції»;
• про відмову в задоволенні позову (з урахуванням ч. 7 ст. 283-1 КАС України).

Апеляційна скарга на рішення Вищого антикорупційного суду може бути подана учасником справи та/або його представником до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду впродовж п’яти днів із дня проголошення рішення суду. За результатами розгляду апеляційної скарги Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалює одне з таких рішень:

• про залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення;
• про зміну судового рішення;
• про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Постанова Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку (враховуючи ч. 8 ст. 283-1 КАС України).

Так, алгоритм оскарження інших видів санкцій, які передбачені ч. 1 ст. 4 Закону, окрім санкції, – стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, є іншим. Але спершу потрібно зазначити, хто є суб’єктом подання санкційних пропозицій. Пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України (ч. 1 ст. 5 Закону). Рішення Ради національної безпеки та оборони України, зокрема, про застосування санкцій вводиться в дію Указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання Указу Президента України і є обов’язковим до виконання.

Тож, враховуючи наведене, оскаржується саме відповідний Указ Президента України, який вводить в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України. Судом першої інстанції по розгляду даної категорії справ буде Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, судом апеляційної інстанції – Велика Палата Верховного Суду.

Щодо строку звернення до адміністративного суду, то у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/102/22 від 8 грудня 2022 року зазначається, що спірні укази є індивідуально-правовими актами, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Тобто наразі в Україні у правовому полі передбачені достатньо чіткі нормативні механізми оскарження застосування до суб’єкта санкцій.