Протягом 2021 р. одна держава ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (так звану Стамбульську конвенцію), а ще одна – оголосила про денонсацію та вийшла з неї. У першому випадку йдеться про Молдову, де ратифікація відбулась нещодавно (у жовтні). У другому випадку мова йде про Туреччину. Держава, в якій у 2011 р. на міжнародній конференції за головування Туреччини в Раді Європи документ одноголосно схвалили всі держави-члени РЄ та відкрили для підписання, цьогоріч денонсувала Конвенцію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
А що ж Україна?
Як одна з держав-авторів Конвенції та її підписант Україна поки що не просунулася в напрямку ратифікації. Водночас не можна сказати, що для протидії домашньому насильству в Україні нічого не робиться. Як пояснює заступник керівника Офісу віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Каплун, всередині держави нині робота ведеться в межах так званої стратегії «4 П»:
– Попередження або профілактика домашнього насильства (інформаційна робота, роз’яснення, формування нульової толерантності);
– Протидія проявам домашнього насильства (повідомлення про випадки, ефективне реагування на прояви суб’єктами взаємодії);
– Повернення постраждалих до життя без насильства (допомога, послуги, мережа служб);
– Притягнення до відповідальності кривдників (робота поліції та судів).
«Водночас важливим елементом, якого наразі ще немає, є міжнародна співпраця для допомоги нашим громадянам, які зазнали насильства за кордоном», – зазначив «Юридичній Газеті» Дмитро Каплун.
Які найпоширеніші аргументи наводять опоненти ратифікації Україною Стамбульської конвенції? Наше видання розпитало експертів у межах «16 днів проти насильства». Всесвітня акція з такою назвою проводиться щороку з 25 листопада до 10 грудня з метою інформування суспільства стосовно неприпустимості будь-яких проявів насильства, створення до нього нульової толерантності, а також привернення уваги до того, що кожен може постраждати від насильства.
Наводимо деякі думки експертів:
Олександр Мережко, народний депутат України, голова міжфракційного депутатського об'єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції»:
– Якщо подивитися на наративи проти ратифікації, то часто опонентів відлякує визначення «гендер» у тексті Конвенції. Іноді вони ставляться до нього з містичним жахом. Ціль використання терміну «гендер» у тексті Конвенції не полягає в тому, щоб замінити ним поняття «стать», яке відображає біологічні відмінності між чоловіком та жінкою. Мета тім полягає в тому, щоб викорінити дискримінацію жінок і ті види насильства, що пов’язані з негативними стереотипами стосовно ролі жінки.
Насильство стосовно жінок Стамбульська конвенція визнає водночас і порушенням прав людини, і видом дискримінації. Конвенція передбачає встановлення кримінальної відповідальності за конкретні злочини (такі як переслідування) та примусові (шлюб, передчасне припинення вагітності, стерилізація).
Стамбульська конвенція є головним міжнародно-правовим документом, спрямованим на боротьбу з насильством проти жінок, а також другим за значенням після Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод міжнародним договором для європейської системи захисту прав людини. Її значення настільки велике, що в Раді Європи навіть обговорювалося, щоб зробити приєднання до Конвенції обов’язковою умовою членства в цій організації.
За словами національної консультантки з гендерних питань Офісу віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Євгенії Лук’янченко, в Україні розглядається можливість ратифікації Конвенції за хорватським сценарієм. Вона пояснює:
– «Деякі держави ратифікували Конвенцію із застереженнями – така практика існує. Йдеться, наприклад, про Бельгію, Грузію, Вірменію, Грецію, Данію, Польщу, Латвію, Швейцарію, Хорватію тощо. Свого часу Хорватія наголосила, що ратифікує Стамбульську Конвенцію виключно для захисту жінок від насильства – без зобов’язань включати гендерну ідеологію до освітнього процесу, змінювати конституційне визначення шлюбу, а також із застереженням щодо п. 2 ст. 30 Конвенції (йдеться про те, що жертва гендерно зумовленого насильства повинна отримувати компенсацію за кошти держави, а не злочинця), оскільки це питання регулюється національним законодавством. Андорра, Грузія, Вірменія також зробили застереження не застосовувати на своїй території положення п. 2 ст. 30 Конвенції.
Найбільшу кількість застережень щодо застосування статей Стамбульської конвенції зробила Польща. Наприклад, до 2020 р. держава застосовувала п. 2 ст. 30 Конвенції (про компенсацію жертві), коли жертвами були громадяни Польщі або інших держав-членів ЄС, та лише відповідно до власного законодавства. Також до 2020 р. Польща не застосовувала Конвенцію, коли правопорушником був нерезидент держави. Також Польща та Латвія заявили, що не проводитимуть судове провадження у разі відсутності скарги чи повідомлення від жертви, якщо випадок фізичного насильства не призвів до ушкоджень середнього або важкого ступеня».
«Типові для багатьох держав упередження стосовно Стамбульської конвенції ще у 2019 р. спростувала Венеційська комісія. До неї звернулося Міністерство юстиції Вірменії за висновком, чи суперечить документ Конституції держави. Комісія надала аргументовану позицію щодо цілої низки стереотипів, які використовують противники Стамбульської конвенції, до того ж не тільки у Вірменії», – розповіла докторантка Національного університету «Одеська юридична академія» Наталія Хендель.
– У рішенні №961/2019 Венеційської комісії вказується, що жодне положення Стамбульської конвенції не може вважатися таким, що суперечить Конституції Вірменії. Позиція Венеційської комісії ґрунтувалася на кількох аспектах.
По-перше, ратифікація будь-якого міжнародного договору є суверенним актом держави, тому саме Конституційний суд Вірменії має вирішувати питання про сумісність Стамбульської конвенції з Конституцією держави. Проте у Конвенції відсутні положення, які можуть «суперечити» Конституції Вірменії.
По-друге, головне зобов’язання за Конвенцією 2011 р. щодо запобігання будь-яким формам насильства стосовно жінок та домашнього насильства і боротьби з ними вже випливає з Конституції та багатьох інших міжнародних договорів з прав людини, учасником яких є Вірменія.
Також Венеційська комісія спеціально розглядала терміни «гендер», «гендерна ідентичність», «сексуальна орієнтація», «сім'я» та «шлюб». У рішенні №961/2019 окремо підкреслюється, що Стамбульська конвенція розглядає «стать» як біологічну реальність, а «гендер» – як соціальні очікування, пов'язані з цією реальністю. Соціальне визначення аж ніяк не має на меті замінити біологічне.
Чому Україні як державі необхідно ратифікувати Стамбульську конвенцію? Деякі з найсуттєвіших аргументів навів голова міжфракційного депутатського об'єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції», народний депутат Олександр Мережко:
- Конвенцію підписав Європейський Союз, до якого Україна прагне вступити. Ратифікація стане важливим кроком на шляху до повноправного членства в ЄС.
- Ратифікація підкреслить європейську ідентичність України як держави, в якій немає місця для насильства стосовно жінок, а також значно підвищить авторитет і престиж як держави, в якій існує ефективна система захисту прав людини.
- Найголовніше – імплементація Конвенції врятує життя людей та сприятиме ефективному запобіганню насильству.