Пандемія порушила безліч питань щодо актуального стану системи медичної допомоги у багатьох країнах світу, тому недивно, що нині медицина – топ-тема. Говорити дійсно є про що, адже тут зосереджено багато аспектів — як суто медичних (тестування, вакцинація, способи лікування та протоколи, кваліфікація й підготовка спеціалістів), так і юридичних та політичних (права та свободи людини, захист персональних даних) та економічних (розвиток ринку медичних послуг і виробництва, модернізація) тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Україні реформування медицини завжди було та залишається чутливим питанням, яке складно вирішити у розумні строки через надмірну увагу до нього різних політичних сил. Не слід, звісно, скидати з рахунків і об’єктивні психологічні та соціальні чинники, адже інерція від радянської медичної системи не дозволяє користувачам медичних послуг належно сприймати як плюси, так і мінуси потенційних змін.
Ринок медичних послуг відчутно зростає. Усе більше медицина стає бізнесом, а отже, й сервісом: запускаються стартапи, відкриваються нові сучасні клініки (як стаціонари, так й near-home клініки), посилюється боротьба за споживача. Словом, усі медичні заклади поринають у конкурентне середовище. Це зумовлює посилення взаємодії держави та надавачів медичних послуг і, відповідно, вироблення якісного регулювання.
У ЗМІ та професійних колах наразі обговорюється ініціатива впровадження співоплати за медичні послуги. Наразі текст законопроєкту на сайті Верховної Ради відсутній, однак ідеї цього механізму відомі. Якщо стисло, то його метою є впровадження офіційних платежів, що сплачуватиме пацієнт або страхова компанія за певну медичну послугу, яка не покривається державним тарифом чи виходить за межі медичної допомоги.
На перший погляд здається, що запропоновані зміни суперечать закріпленому на рівні Конституції праву на безкоштовну медичну допомогу. Так, питання дискусійне, але слід пам’ятати, що безоплатність гарантується при наданні медичної допомоги у державних і комунальних закладах. Крім того, Конституційний Суд в одному з рішень вже зазначав, що норма Конституції не забороняє надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги («медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг»), у зазначених закладах за окрему плату. Перелік таких послуг має встановлюватись законом. На сьогодні державні й комунальні заклади охорони здоров’я можуть надавати платні послуги (окремі медичні огляди, протезування, косметологічна допомога, крім тієї, яка надається за медичними показаннями, тощо) за затвердженою ще у 1996 р. постановою Кабінету Міністрів.
То для чого має діяти співоплата? Можна прогнозувати, що цей механізм стосуватиметься як надання пацієнтам поліпшеного сервісу, такого, як опція вибору конкретного спеціаліста, більш комфортної палати, харчування, так і отримання послуг, що виходять за межі «стандартного» рівня, на кшталт стоматологічних.
У Європейських країнах також існує система співоплати. За даними з відкритих джерел, у Франції її розмір коливається навколо 10% від загальних витрат на охорону здоров’я, у Німеччині — складає близько 12%, у Польщі — на рівні 22%. Натомість витрати «з кишені» в Україні, за даними ВООЗ, станом на 2018 р. становили 49%.
Утім, ставлення до співоплати послуг як інструменту підвищення ефективності медичної системи у світового співтовариства різне. За оцінкою ВООЗ, цей механізм за певних обставин може призвести до скорочення споживання медичних послуг, особливо серед малозабезпечених осіб. Крім того, співоплата може сприяти розвитку недобросовісних практик (наприклад, нав’язування дорожчих послуг), адже рішення щодо споживання та вартості медичних послуг ухвалюють здебільшого саме медичні заклади.
Які є pro et contra наведеної ініціативи в Україні? До переваг можна віднести:
- опцію отримання пацієнтами сервісу вищого рівня за зниженою вартістю (звісно, ця знижка є умовною й полягає у сплаті різниці з суми, яку не покривають державні гарантії);
- конкуренцію між закладами охорони здоров’я та боротьбу за пацієнта;
- детінізацію усіх платежів, що нині фактично неофіційно сплачуються за додаткові послуги у медичних закладах;
- створення умов для впровадження страхової медицини.
Утім, варто зважати й на певні перестороги:
- питання конституційності механізму співоплати, якому слід приділити особливу увагу;
- невідомо, яким чином будуть розмежовуватись базові та послуги за співоплатою, адже часто у розумінні пацієнта певні медичні послуги неможливо розділити;
- яким, врешті решт, буде рівень співоплати для пацієнта, чи існуватиме прозора система її формування?
- відомо, що лобістами механізму співоплати є саме представники приватного медичного бізнесу, які розраховують на збільшення трафіку пацієнтів та покриття витрат за рахунок державного бюджету. Та чи не знехтують з огляду на це інтересами користувачів медичних послуг?
За відсутності тексту законодавчих змін (перш за все, вони мають стосуватись Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення») непросто робити конкретні висновки відносно переваг та недоліків системи співоплати медичних послуг, а також її перспектив бути впровадженою найближчим часом. Однак беззаперечно, що медичні послуги мають бути клієнтоорієнтованими й високоякісними, що без винайдення оптимальної моделі фінансування виглядає цілковитою утопією.