«Спеціальний суд для захисту інвестицій» може розглядатися як додатковий механізм захисту прав інвесторів, а не альтернатива ефективній судовій системі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Останнім часом в Україні досить активно обговорюється ідея створення «спеціального суду для захисту іноземних інвестицій», який позиціонується її прихильниками як альтернативний існуючій судовій системі механізм для забезпечення інвесторам ефективного судового захисту, та зразком втілення якої може слугувати досвід Казахстану. Під таким «зразковим» досвідом мається на увазі створення в Казахстані у 2018 р. з ініціативи держави у межах Міжнародного фінансового центру «Астана» суду, який поширює свою юрисдикцію на учасників цього центру, у складі якого працюють запрошені британські судді. Відзначимо, до речі, що як видно з сайту цього суду, протягом 2019 р. ним було винесено лише одне рішення по суті спору і одне проміжне рішення забезпечувального характеру у 2020 р. Попри це, окремими чиновниками та юристами в Україні висловлюється та підтримується думка, що саме такий механізм міг би гарантувати швидке та ефективне вирішення спорів за позовами інвесторів і, як наслідок, значно підвищити інвестиційну привабливість України.
Звичайно, на перший погляд пересічного громадянина така ідея дійсно може здаватися обнадійливою і приваблювати думкою, що високі стандарти англійського правосуддя з успіхом подолають корумпованість та недосконалість реалій вітчизняного правозастосування. Однак, оцінивши цю ідею більш детально, можна відзначити, що її впровадження, по-перше, потребує виваженого та системного опрацювання висококваліфікованими спеціалістами, щоб забезпечити як ефективне функціонування самої нової інституції в межах правового поля (що, очевидно, потребує ряду законодавчих системних змін), так і реальну виконуваність її рішень.
Якщо розглядати ідею створення «спеціального суду для захисту інвестицій» на рівні запровадження нової чи удосконалення існуючої арбітражної інституції (МКАС при Торгово-промисловій палаті України) для вирішення комерційних спорів, треба чітко розуміти, які переваги вона може надати інвесторам. Так, на сьогоднішній день інвестори, ведучи бізнес в Україні, мають право обрати будь-яку арбітражну установу у світі для вирішення комерційних спорів, а також визначати арбітрів, які розглядатимуть такі спори (звісно, у порядку та межах регламенту такої установи). Тому для того, щоб вони мали зацікавленість у зверненні до арбітражу саме на території України, така установа повинна мати високий авторитет. У цьому аспекті доцільним вбачається розглянути можливість створення нової арбітражної установи, до складу якої могли б бути запрошені авторитетні міжнародні спеціалісти, а також сторонам надавалося б право обирати арбітрів на власний розсуд. Одночасно вбачається необхідним забезпечити можливість «прямого» виконання рішень такої установи, для чого було б доцільно створити спеціальний орган, який забезпечував би оперативне виконання її рішень, а за невиконання передбачити додаткові заходи відповідальності.
Чи не найбільш привабливою для прихильників створення «суду для захисту інвестицій» є ідея запрошення іноземних суддів, які були б взірцем незалежності та неупередженості. Однак, враховуючи, що джерелом права, у першу чергу, буде виступати право України, не зовсім зрозуміло, наскільки ефективним буде розгляд справ такими суддями — з точки зору часу, необхідного для вивчення та аналізу ними українського права та особливостей його застосування у конкретних правовідносинах. Якщо ж виходити з того, що сторони застосовуватимуть до своїх відносин інші джерела (що також потребуватиме окремого законодавчого врегулювання), викликає сумнів, що такий спосіб захисту буде актуальний для широких кіл бізнесу і матиме попит серед інвесторів. Так, для іноземних інвесторів навряд чи буде актуальним застосування незвичного для них права, а застосування права країни інвестора поставить у нерівні умови вітчизняні підприємства, для яких таке право є невідомим.
Ідея ж поширення юрисдикції «спеціального суду» на відносини сторін без відповідного застереження у договорі про передачу справи на розгляд такого суду, по-перше, потребує суттєвих змін до усіх рівнів законодавства (і, по суті, зміни існуючої судової системи), а по-друге, ставить ряд питань щодо судового контролю за такими рішеннями, можливості та порядку їх оскарження тощо. Така ідея не виглядає реалістичною, оскільки передбачає створення, по суті, ще одного суду у системі державних судів, однак діючого за іншими правилами. Таким чином, фактично існуватиме паралельна система судоустрою з очевидно неоднаковим рівнем доступу, можливою буде поява паралельної судової практики, для уникнення чого потребуватимуться додаткові зусилля.
Важливо розуміти, що створення «спеціальних судів» може бути ефективним, однак лише додатковим способом захисту прав інвесторів, який не можна розглядати як дієвий альтернативний спосіб подолання проблем, пов'язаних з неефективністю вітчизняної судової системи. По-перше, його запровадження не вирішить тих проблем правової незахищеності, які є найбільш болючими для бізнесу та нівелюють його бажання інвестувати в Україну так активно, як того б хотілося. Так, чи не найбільшою проблемою є відсутність у інвесторів можливостей для ефективного захисту від порушень їх прав та зловживань саме з боку держави в особі контролюючих, регуляторних та правоохоронних органів, а також ненадійність механізмів захисту права власності від порушень з боку третіх осіб, які часто не є навіть контрагентами компанії інвестора у договірних відносинах. Саме неспроможність судової системи ефективно захищати право інвестора на незалежну від таких ризиків стабільну господарську діяльність, у першу чергу, і знижує інвестиційну привабливість держави в цілому. Тому запровадження «спеціального суду», який би вирішував лише договірні комерційні спори, в принципі, не здатне зрушити з місця цю проблему, а відтак, і бути альтернативою ефективній судовій системі.
Звичайно, якщо ідеологи створення «спеціального суду» в Україні запропонували б надати цьому суду право розглядати, скажімо, позови у справах з контролюючими органами, у яких такий суд був би уповноважений, керуючись високими правовими стандартами, розробити чітку класифікацію типових спорів та обов'язкових для застосування у таких спорах правових позицій, а також забезпечити достатню оперативність судового розгляду, це могло б зацікавити представників бізнесу. Було б цікаво спостерігати, як британські судді не приймають у якості доказів надані, наприклад, представниками податкового органу, хаотично зібрані документи, що не стосуються предмету спору. Також незрозуміло, яким чином держава забезпечувала б представництво своїх органів у такому суді. Очевидно, ідея запровадити замість адвокатської допомоги самопредставництво за аналогією з вітчизняними судами вела б до того, що держава у таких спорах могла б системно програвати. Проте це б стимулювало відповідні органи від допущення аналогічних порушень. Враховуючи відсутність подібного досвіду у світовій практиці та складність ознайомлення запрошених суддів з українським законодавством, не ведучи мову навіть про необхідність внесення відповідних масштабних змін до останнього, така ідея, звісно, потребує детального юридичного опрацювання.
Можемо підсумувати, що ідея створення подібних інституцій може бути розглянута лише як один із можливих до запровадження механізмів розгляду спорів, який може бути запропоновано інвесторам. Запровадження подібних кроків ні в якому разі не можна розглядати як дієвий альтернативний спосіб подолання проблем, пов'язаних з неефективністю вітчизняної судової системи. Однак такий механізм, у разі його належного юридичного опрацювання фахівцями, може стати досить дієвим способом більш зручного вирішення комерційних спорів між інвесторами, що полегшить ведення ними бізнесу в Україні.