Багато років тому, під час нашого навчання в KMBS, колишня власниця одного топового українського ЗМІ сказала мені, що хороші новини мало читають, натомість читають погані, скандальні, трагічні. Я намагалася сперечатися і говорити, що потрібно працювати із сенсами, подачею, але статистика була на її боці.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Усвідомлення цього було для мене складним, оскільки фактично це означало, що ми будемо завзято боротися за позитив і зображення усього хорошого, що ми робимо, а програвати будемо навіть дрібній помилці. Кожен із нас є володарем слів, але ті, у кого є влада і вплив соціальних мереж, можуть своїми словами впливати на те, які слова говоритимуть інші. Іноді може здаватися, що вага їх слів більша, важливіша або навіть правдивіша. Це і є влада, якою дуже часто люди починають насолоджуватися, вірити у свою правоту і марити ще більшою владою.
Світ, вочевидь, не справляється з терабайтами інформації, одна крапля з яких може вбити репутацію людини за лічені секунди. Клікабельний заголовок або безапеляційний пост за короткий проміжок часу можуть знищити чиєсь життя або репутацію людини, а спростування буде вже нікому не цікавим. Останнім часом складається враження, що світом править не компетенція, а крик. Влада дає можливість доносити слова і сенси, але дає і спокусу. Свідомо чи ні, захищаючи свою владу чи потрапивши під вплив, трапляється спокуса марнославства, правоти, швидких і простих рішень.
Ми маємо не тільки виграти війну з рф, але і не програти війну слів всередині країни. Одним із важливих завдань є не втратити віру в цінність свободи, прав людини і знань. Слово може вбити. А може і врятувати. Вибір завжди за кожним із нас. Головне в цьому виборі — любити не владу слова, а силу користі, блага та розвитку від власних слів.