На сьогоднішній все частіше на практиці можна зустріти закриття судами справ про корупційні адміністративні правопорушення лише через закінчення строків розгляду адміністративного протоколу, але без встановлення вини особи, відносно якої складено протокол. Цим користуються багато пронирливих чиновників та політиків, щоб відбілити власне ім‘я.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
А все це стає можливим через існуючу неузгодженість норм чинного законодавства при розгляді та винесенні судами рішень по адміністративним справам, через закінчення строків їх розгляду.
Трохи важливої теорії. Адміністративна відповідальність характеризується особливим порядком її застосування, якому притаманні простота, оперативність і економічність, на відміну від кримінального і цивільного процесуального порядку.
В адміністративно-правовій науці прийнято виділяти три підстави адміністративної відповідальності:
- фактичну;
- нормативну;
- процесуальну.
Фактичною підставою адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення (проступку), тобто протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Нормативна підстава - це система норм, що закріплюють склади адміністративних проступків, систему адміністративних стягнень; коло суб’єктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення і процедуру притягнення до адміністративної відповідальності. Процесуальною підставою адміністративної відповідальності є акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок на конкретну винну особу.
Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше двох років із дня його вчинення (ч. З ст. 38 КУпАП).
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ надано роз’яснення (лист від 22.05. 2017 року № 223- 943/0/4-17), що для визначення початку перебігу строку давності притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, важливу роль відіграють як день вчинення, так і день виявлення правопорушення. Будь-якого продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення, провадження у справі закривається. Вказівка законодавця у п. 7 ст. 247 КУпАП «на момент розгляду справи» означає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на початок розгляду справи закінчилися строки, встановлені ст. 38 КУпАП.
Разом з тим, сам розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжені строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачені ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного і повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, якщо на момент розгляду справи в суді закінчились строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, то суд в разі заперечення особою своєї вини чи наявності у її діях складу адміністративного правопорушення у повному обсязі досліджує всі обставини справи, встановлює, чи містить діяння ознаки та склад адміністративного корупційного правопорушення, чи належить особа до суб’єктів цього корупційного правопорушення, чи винна вона в його вчиненні, і лише після цього закриває провадження у справі.
Окрім цього, при розгляді справ про корупційні правопорушення суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст.ст. 247, 280 КУпАП, звертаючи особливу увагу на з’ясування таких питань: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбаченого КУпАП; чи є особа винною у його вчиненні; чи належить вона до суб’єктів цього правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочину; чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 КУпАП; чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі. Суд також зобов’язаний з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням особою повноважень.
Йдемо далі. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 247 КУпАП, є реабілітуючими і нереабілітуючими. Наявність таких підстав потребує встановлення.
З точки зору матеріального (сутнісного) підходу, реабілітуючими визнаються обставини, за якими особа вважається непричетною до адміністративного правопорушення (у зв’язку з чим відновлюються її добре ім’я, репутація), а нереабілітуючими - обставини, за яких має місце винуватість особи, але через передбачені законом обставини вона звільняється від адміністративної відповідальності.
Поділ підстав закриття провадження на реабілітаційні і нереабілітаційні має, насамперед, практичне значення - щодо наслідків такої форми закінчення провадження у справі. Визнання обставини реабілітуючою/нереабілітуючою впливає на права та інтереси особи, зокрема, яка є потерпілою від адміністративного правопорушення.
Закриття провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, відповідно, визнається в теорії Нереабілітуючою підставою для закриття провадження.
Згідно ч. 1 ст. 38 КУпАП вбачається, що закриття провадження на зазначеній підставі можливе за одночасної наявності таких умов: (1) вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; (2) сплив встановленого законом строку. Тобто, повинно мати місце: подія адміністративного правопорушення та його склад в діянні особи. Ці обставини не є реабілітуючими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року (справа № 686/4557/18) підтверджує цю правову позицію, згідно з якою «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення».
Отже у підсумку - закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
Хочеться сподіватися, що законодавці, керуючись юридичною логікою, якомога швидше звернуть увагу на даний законодавчий пробіл. Адже «весна вже пройшла», а обіцяні справи проти корупціонерів закривають по нереабілітуючим обставинам через закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Важливо, щоб і НАЗК звернуло увагу на цю правову невизначеність та прийняло рішення про внесення до «Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення», відомості про факти закриття судами справ про корупційні адміністративні правопорушення, через закінчення строків розгляду адміністративного протоколу.