Конституційна комісія почала роботу над підготовкою змін до Основного Закону. Одним із ключових напрямів є розроблення змін у сфері правосуддя, передусім закріплення на конституційному рівні гарантій незалежності суддів. З метою реалізації цього завдання вважаю за доцільне внести такі зміни:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1. Усунути Верховну Раду України від обрання суддів на посади та звільнення їх з посад (окрім суддів Конституційного Суду України), а також зняття суддівського імунітету і передати ці повноваження Вищій раді юстиції.
Експерти Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у своїх рекомендаціях з цього приводу зазначили: «парламент, безсумнівно, набагато більше втягнений у політичні ігри, і призначення суддів може перетворитися на політичні торги в парламенті, де кожен депутат, що представляє той чи інший округ, хотів би мати свого власного суддю. Призначення звичайних (не конституційних) судів не є належним предметом для голосування у парламенті, оскільки є небезпека, що політичні міркування переважатимуть над об’єктивними якостями кандидата». З цієї причини зняття суддівського імунітету також має здійснювати не Верховна Рада України, а сравді незалежний судовий орган – Вища рада юстиції.
2. Змінити склад, порядок формування та повноваження Вищої ради юстиції.
Орган влади, який приймає рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, чи їх звільнення, повинен бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими суддями. Доцільно, щоб з двадцяти членів Вищої ради юстиції одинадцять обирав з’їзд суддів України, по три члени – зʼїзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, ще трьох призначав Президент України.
Необхідно усунути одночасне існування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції, оскільки їхня компетенція досить подібна, а в деяких випадках дублюється. Тому потрібно передати повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів до Вищої ради юстиції (ВРЮ). Відповідно на рівні закону необхідно визначити, що у ВРЮ діятимуть два структурні підрозділи – один займатиметься підготовкою питань призначення суддів на посади, підвищенням їхньої кваліфікації, а інший – дисциплінарними провадженнями щодо суддів та звільненнями їх з посад.
Необхідно передати ВРЮ повноваження зі здійснення дисциплінарного провадження щодо всіх суддів, а повноваження щодо прокурорів виключити. Передати такі повноваження доцільно Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів шляхом внесення змін до Закону України «Про прокуратуру».
Доцільно конституційно встановити строк, в який ВРЮ зобов’язана розглянути вмотивоване подання уповноваженого органу (10 календарних днів) про надання згоди на затримання судді та застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку судом (за винятком затримання під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоровʼя особи). Відповідно у Законі України «Про Вищу раду юстиції» необхідно виписати уповноважений орган та порядок розгляду відповідного подання.
3. Скасувати п’ятирічний строк призначення на посаду судді вперше.
П’ятирічний термін призначення сприймається суддями як випробувальний період, що може позначитись на їхній неупередженості під час розгляду справ, адже кожен суддя прагне після закінчення п’ятирічки обратись безстроково. Необхідно повністю відмовитися від п’ятирічного строку перебування судді на посаді, і передбачити, що його призначення здійснюватиметься Вищою радою юстиції безстроково в порядку, встановленому законом. Відповідно, всі судді, крім суддів Конституційного Суду, призначатимуться безстроково.
4. Змінити вимоги до осіб, які можуть претендувати на посаду судді, збільшити вік для призначення на посаду судді.
Такі зміни зумовлені необхідністю вдосконалити конституційні норми та встановити завищені вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади судді. Доцільно збільшити мінімальний вік кандидата на посаду судді (окрім суддів Конституційного Суду) до 30 років (нині – 25), зокрема у зв’язку зі скасуванням першого призначення на посаду судді. Такий вік є достатнім для професійного становлення, життєвого досвіду та фахової підготовки претендента на посаду судді. Необхідно визначити вимогу до освіти судді – це має бути вища освіта в галузі права (зараз – вища юридична освіта), а також збільшити вимогу до професійного стажу судді – він має бути не менше 5 років (наразі – лише 3 роки).
5. Чітко розмежувати підстави для звільнення судді від підстав припинення повноважень на посаді судді.
До підстав для припинення повноважень необхідно додати, крім смерті, визнання безвісти відсутнім або оголошення померлим.
З переліку підстав для звільнення судді потрібно зняти такий нечіткий критерій, як «за порушення присяги», який нерідко використовувався для розправи над суддями, а також «закінчення строку, на який його обрано чи призначено». Перелік підстав має бути вичерпним і зрозумілим, без можливостей різночитань.
Водночас доцільним є включення таких підстав для звільнення судді, як вчинення дисциплінарного проступку, доведеному у порядку, встановленому законом, а також наявність у судді, крім громадянства України, громадянства або підданства іншої держави. Необхідно ввести норму, що підстави та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів регулюються законом.
Крім того, потрібно змінити порядок припинення повноважень судді Конституційного Суду України у разі закінчення строку, на який його призначено. Доцільно для збереження кворуму, щоб суддя КСУ залишався на своїй посаді після завершення терміну своїх повноважень доти, поки його наступник не обійме цю посаду, що посилить гарантії функціонування та стабільності конституційного правосуддя.
6. Посилити гарантії належного фінансування судів.
Задекларовані у Конституції та законодавстві гарантії щодо фінансування судів не виконуються, зокрема, внаслідок зупинення дії відповідних положень закону щодо збільшення розміру суддівської винагороди. Без належного фінансового забезпечення суд не в змозі розглядати справи незалежно, безсторонньо та у розумний строк.
Тому необхідно внести до Конституції норму, в якій зазначити, що зменшення визначеного законом розміру фінансування судів може бути здійснено виключно на підставі рішення позачергового з’їзду суддів України. Оскільки Конституцією визначено, що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування, то і зменшення фінансування судів слід здійснювати виключно за наявності згоди найвищого органу суддівського самоврядування – з’їзду суддів України, на якому представники виконавчої влади для отримання відповідного рішення мають обґрунтовувати перед делегатами-суддями необхідність такого зменшення (наприклад, при дефіциті бюджету в умовах надзвичайного стану, в умовах здійснення військових дій).
7. Позбавити Президента України повноважень утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди, а також визначати їхню мережу. Це має здійснюватися законами, а не указами Президента.
Необхідність змінити цю норму була доведена практикою минулих років, коли президенти ліквідовували суди, користуючись принципом політичної доцільності. Доля судів не повинна вирішуватись однією людиною, це право має бути передано Верховній Раді Україні і визначатися законом.
8. Наділити Верховний Суд України повноваженнями щодо забезпечення однакового застосування норм законодавства України всіма судами загальної юрисдикції.
Роль Верховного Суду України у системі судової влади має бути підсилена на конституційному рівні, також ця норма даст змогу створити правовий механізм формування єдиної судової практики.
9. Як конституційна засада судочинства пропонується закріпити положення про автоматизований розподіл справ між суддями.
Це дасть змогу забезпечити прозорість та неупередженість у розподілі справ серед суддів.
Ухвалення запропонованих змін сприятиме посиленню незалежності суддів, зміцненню ролі суддів у вирішенні питань, пов’язаних з їхною діяльністю, зменшенню втручання у судову систему інших гілок влади, а також дасть змогу закласти основу для подальшого вдосконалення нормативно-правового регулювання питань судоустрою, судочинства і статусу суддів відповідно до міжнародних стандартів.