24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія російської федерації (далі — рф) проти України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вторгнення військових сил рф в Україну, стало можливим внаслідок дій та рішень відносно невеликого кола осіб, у тому числі власників бізнесу та публічних осіб.
Одним з дієвих невійськових інструментів позбавлення економічної бази для ведення агресивної війни проти України та компенсації наслідків від таких дій мали б стати санкції у вигляді блокування та стягнення активів за рішенням суду в дохід держави.
Водночас до 24 травня 2022 року Закон України «Про санкції» не містив жодної норми, яка б передбачала застосування таких санкційних механізмів як стягнення в дохід держави активів фізичних чи юридичних осіб. Ба більше, вказаний Закон не містив переліку дій, які мала вчинити фізична чи юридична особа для застосування щодо неї такого виду санкцій.
У пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення ефективності санкцій, пов’язаних з активами окремих осіб», зареєстрованої Апаратом ВРУ 22 березня 2022 року за № 14д9/1-2022/56505, вказано, що для досягнення цілей законопроєкт має реалізувати завдання:
- посилення дієвості такого виду санкції як блокування активів та розширення їх кола;
- законодавче закріплення виняткових підстав та умов, а також механізму застосування нового виключного виду санкції — стягнення активів за рішенням суду в дохід держави.
Вказано, що санкція має винятковий характер, отримує прояв у виключних підставах її застосування (лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами), а також в суворому обмеженні періоду її потенційного застосування дією правового режиму воєнного стану (ст. 5-1 Закону України «Про санкції» в редакції законопроєкту).
З 24 травня 2022 року Закон України «Про санкції» було доповнено новими нормами, що уточнили підстави, за наявності яких можуть бути застосовані санкції у вигляді блокування та стягнення активів в дохід держави; що визначили виключні підстави, особливі умови, досудовий та судовий (у тому числі апеляційний) порядок застосування нового виду санкції та інші процедурні питання.
Водночас з 24 травня 2022 року ст. 6 Закону України «Про санкції» («Прикінцеві положення») доповнилася пунктом, підпунктом, абзацом, що вказує про можливість застосування нових норм, а саме: п. 1-1 ч. 1 ст. 4 та ст. 5-1 цього Закону, до правовідносин, які виникли до 24 травня 2022 року.
Згідно зі ст. 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».
У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року по зразковій справі № 260/3564/22 суд досліджував питання дії нормативного акту у зворотному часі й суд дійшов висновку, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Ця позиція щодо необхідності дотримання принципу правової визначеності кореспондується з послідовною практикою Європейського суду з прав людини за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи й тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (п. 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч. 3 ст. 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних. Отже, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Таким самих висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року в справі № 640/20744/19.
Системний аналіз наведених норм права та фактичних обставин, свідчить, що фізичні та юридичні особи не можуть відповідати за діяння, вчинені до 24 травня 2022 року, які перелічені у ст. 5-1 Закону України «Про санкції», адже до 24 травня 2022 року законом не визнавалися відповідні діяння правопорушенням.
Вищий антикорупційний суд при вирішенні подібних судових спорів щодо застосування санкцій у вигляді стягнення активів, притримується діаметрально протилежної позиції, яка зводяться до того, що санкція у виді стягнення активів у дохід держави може бути застосована до особи, яка вчинила або розпочала вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про санкції», до 24 травня 2022 року (рішення від 18 квітня 2024 року в справі № 991/558/24; рішення від 15 травня 2024 року в справі № 991/11220/23).
Таку позицію суд пояснює існуванням положень міжнародного права щодо категоричної заборони збройної агресії, а також всіх пов`язаних із нею діянь, які існували та діяли на рівні національного законодавства України задовго до набрання чинності Закону України «Про санкції».
Крім цього, сам процес застосування санкцій часто не відповідає принципу прозорості, адже конкретні підстави часто роблять таємними лише з підстав здобуття інформації в рамках оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, навіть, якщо така отримана з відкритих джерел.
Вбачається, що остаточний вердикт із цих питань мають винести міжнародні судові органи, адже підсанкційні особи не позбавлені можливості у використанні усіх можливих правових механізмів для захисту своїх прав.