Резидент Великобританії – саме такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) у справі №826/8935/16 від 13.09.2017 р. Згідно з обставинами аналізованої справи, між платником податку-резидентом України (позичальником) та партнерством з обмеженою відповідальністю-нерезидентом (Limited Liability Partnership, далі – LLP) (позикодавцем) було укладено договір позики. Платник податків, відповідно до чинних на той момент положень податкового законодавства, відніс до витрат відсотки за договором позики. Проте контролюючий орган за результатами проведення перевірки дійшов висновку про неправомірність таких дій, адже отримані від нерезидента кошти не підпадають під визначення «позики», наведене у пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України), а тому відсотки за користування такими коштами не могли бути віднесені до витрат платника податку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, згідно з вказаним пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 ПК України, позикою вважаються кошти, отримані від нерезидентів, але крім тих, які мають офшорний статус. Місцем реєстрації LLP була Великобританія, проте засновники були резидентами офшорних юрисдикцій. Тому контролюючий орган наполягав, що у цьому випадку варто враховувати резидентство його засновників, а не країни, де було зареєстроване LLP.
Проблема виникла саме через те, що LLP має специфічну організаційну-правову форму, яка не має аналогів у вітчизняному законодавстві, а також через відсутність правил кваліфікації таких специфічних утворень для цілей застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування або положень ПК України.
Відповідно до положень Limited Liability Partnerships Act 2000, якщо LLP здійснює торгівлю чи іншу діяльність, спрямовану на отримання прибутку, то для цілей оподаткування активи LLP розглядаються як активи його партнерів та будь-які угоди, укладені LLP у процесі здійснення такої діяльності, розглядаються для цілей оподаткування як угоди його партнерів. Тобто у разі здійснення LLP діяльності з метою отримання прибутку LLP не є самостійним платником податку і для цілей оподаткування вважається «прозорою особою» («transparent entity»).
Це означає, що LLP наділене власною правосуб’єктністю (відповідно до норм цивільного права Великобританії), але не визнається самостійним суб’єктам в цілях оподаткування. Тобто «прозора особа» не є платником корпоративного податку, а оподаткування здійснюється на рівні її засновників, які сплачують податок на доходи фізичних осіб (Grundy M. The World of International Tax Planning / Milton Grundy. – Cambridge: Cambridge University Press, 2007. – 142 с). Отже, оскільки LLP не є самостійним суб’єктом для цілей оподаткування, то він не може бути резидентом цієї країни.
Проте ВАСУ вирішив, що в цьому випадку, відповідно до вимог законодавства, має значення саме місце реєстрації контрагента позивача – LLP, з яким укладено договір про надання позики, а не резидентство осіб, які є партнерами при його заснуванні. Таким чином, на момент здійснення спірних правовідносин віднесення платником податків відсотків за користування позикою до витрат було правомірним, адже Великобританія не внесена до переліку «низькоподаткових юрисдикцій», визначених Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України» від 16.09.2015 р. №977-р (чинним на момент виникнення правовідносин)
Зважаючи на вищезазначене, можна дійти висновку, що український суд визнав LLP самостійним суб’єктом для цілей оподаткування, попри те, що з погляду країни реєстрації LLP не є самостійним суб’єктом оподаткування та її резидентом. Тобто Україна визнає LLP резидентом іншої країни, незважаючи на те, що договірна країна не вважає його таким. Отже, можна констатувати, що в Україні існує потреба створення правил кваліфікації іноземних юридичних осіб для цілей застосування договорів про уникнення подвійного оподаткування та положень національного податкового законодавства.