Кожна людина прагне жити у вільній та незалежній, справедливій та чесній, соціально спрямованій європейській державі. Проведення ключових реформ могло б дати поштовх до розвитку загальнолюдських прав та свобод, більше того, стати каталізатором розвитку країни. Нагальною необхідністю була та залишається реформа міліції. При цьому основним орієнтиром має бути прагнення докорінної зміни принципів роботи всієї правоохоронної системи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Діяльність «старої» міліції дійсно викликала безліч запитань та нарікань з боку громадян і правозахисників, тому реформа міліції стартувала в Україні однією з перших. Та щоб зрозуміти, чи стала вона вдалою, слід, перш за все, визначити проблеми старої системи.
На нашу думку, головними причинами реформування міліції є:
- високий рівень корупції у правоохоронній системі;
- недовіра до працівників міліції з боку громадян.
Саме вирішення цих проблем і мало стати глобальним викликом для реформаторів.
Звичайно ж, високий рівень корупції неможливо подолати у одному конкретному органі влади без впровадження системи заходів, спрямованих на комплексне вирішення цієї проблеми у державі в цілому. Тому впровадження такої масштабної реформи має забезпечуватися паралельним впровадженням відповідних антикорупційних механізмів.
На жаль, жодна із зазначених проблем на сьогодні не усунута. Прекрасна PR-кампанія правоохоронців нового типу на першому етапі дійсно дала свої плоди, але будь-який PR необхідно підтверджувати справами. А з цим, як виявляється, в української поліції суттєві проблеми – кримінальні провадження не вносяться до ЄРДР, зареєстровані не розслідуються, а якщо і розслідуються, то на виключно низькому рівні; на вулицях працівники національної поліції все більше нагадують рекетирів лихих 90-х (взяти хоча б події, що сталися у Кривому озері). Все це призвело до того, що рівень довіри до нової поліції впав ще нижче, ніж раніше.
Намагання державної влади підійти до реформування правоохоронної системи, перш за все, через підвищення рівня матеріального забезпечення як органу, так і самих службовців, а також кількісно-якісні кадрові зміни наразі не дають результату. Практика показала, що працівники нової поліції не готові до непередбачуваних ситуацій та не можуть належним чином на них реагувати. Причини цього лежать на поверхні, починаючи з конкурсного відбору.
Наприклад, до патрульної служби набирали в т.ч. і хворих людей, які не могли витримати фізичні навантаження. Строк їх підготовки становив 3 місяці, за які потенційні правоохоронці повинні були опанувати ряд спеціальних дисциплін та отримати комплекс необхідних для роботи знань, включаючи навики володіння вогнепальною зброєю, тактико-технічну підготовку і водіння в екстремальних умовах. Що й говорити, результати такої швидкоплинної підготовки могли бути виключно негативними і однозначно мали призвести до катастрофічних наслідків (численних випадків загибелі поліцейських).
Ще гіршою є ситуація із подоланням у правоохоронних органах корупції. Це підтверджується численними фактами корупційних дій з боку працівників нової поліції, що спливали у засобах масової інформації з моменту впровадження реформи. Так, на днях слідчого Печерського управління ГУ НП у Києві було затримано за підозрою у вимаганні та отриманні через посередника неправомірної вигоди у розмірі понад 270 тис. грн за невжиття заходів по притягненню до кримінальної відповідальності. І кожен розуміє, що висвітлені у новинах випадки є лише вершиною айсбергу - невеликою частиною корупційних правопорушень, що вчиняються працівниками правоохоронних органів кожного дня.
Та найголовнішою проблемою є, мабуть, небажання керівництва правоохоронних органів брати на себе відповідальність за дії своїх підлеглих, адже випустивши на вулицю непідготовлених людей і давши їм у руки смертельну зброю, керівники мали передбачити можливі негативні наслідки. З огляду на це, маємо ситуацію, яка склалася на сьогодні - вище керівництво намагається виправдати навіть найбільш явні помилки своїх підлеглих або просто їх «не помічає».
Таким чином, можна підсумувати, що станом на сьогоднішній день жодна з «хвороб» правоохоронної системи не подолана, незважаючи на поліпшення матеріально-технічної бази її працівників. Звичайно, описані недоліки характеризують недосконалість існуючої системи, але ніяк не усіх правоохоронців. Досить багато людей пішли працювати у поліцію «за ідею», і є небезпідставні сподівання, що саме ці люди в майбутньому змінять стару систему, перетворивши репресивні органи на центри надання послуг.
Тож незважаючи на усі наведені проблеми, сам факт запуску поліцейської реформи ми сприймаємо як перемогу. Все ж у її основу було покладено прогресивні ідеї, мрію про професійних правоохоронців, які будуть стояти насторожі закону та захищати власний народ від будь-якого свавілля. До того ж, існуючі на сьогодні проблеми не є невирішуваними. Проте першим обов’язковим кроком на шляху до їх вирішення є усвідомлення особами, котрі проводять реформу, відповідальності за її наслідки.