Останнім часом органи прокуратури дедалі частіше звертаються до суду з позовами про витребування земельних ділянок на користь держави. Як правило, прокурор посилається на порушення, які начебто були під час виділення земель із державної власності. При цьому, у багатьох випадках відповідачами за позовними вимогами є не первісні земленабувачі, які отримали земельні ділянки безпосередньо від держави, а особи, які надалі придбали ці ділянки, тобто другий, а подекуди навіть і третій власник.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Із інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, видно, що значна частина позовів прокуратури стосується лісових земельних ділянок, які були виділені для нелісогосподарських потреб.
Одним із прокурорських ноу-хау в обґрунтуванні позовних вимог у цій категорії справ є посилання на те, що лісові земельні ділянки, що виділені декільком різним землекористувачам на підставі різних розпоряджень обласної державної адміністрації, однак розташовані поряд одна біля одної, є «єдиним масивом», сукупною площею понад 1 гектар, а тому відповідно до положень Лісового кодексу України обласна державна адміністрація, яка приймала рішення про виділення зазначених земельних ділянок, начебто не мала на це повноважень. Натомість, зазначені земельні ділянки, на думку прокуратури, згідно з вимогами ЛК України повинен був виділяти Кабінет Міністрів України, оскільки саме цей державний орган уповноважений передавати у власність ділянку площею понад 1 гектар.
По-суті, доводи прокуратури зводяться до того, що землі виділені обласною державною адміністрацією з перевищенням повноважень. На перший погляд правове обґрунтування не викликає запитань, однак лише на перший погляд.
ЛК України досить чітко визначає випадки, коли обласна державна адміністрація може передати до приватної власності земельні ділянки, а коли такі повноваження здійснює Кабінет Міністрів України.
Так, п. 5 ч. 1 ст. 31 цього Кодексу передбачено, що обласні державні адміністрації передають у власність земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності на відповідній території.
Водночас Кабінет Міністрів України згідно з п. 5 ч. 1 ст. 27 ЛК України передає у власність для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
Отже, зазначені положення законодавства визначають, що лише розпорядження земельною ділянкою, яка має площу понад 1 гектара, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Розпорядження земельними ділянками площею менше 1 гектара належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
У цьому контексті слід зазначити, що земельне законодавство не встановлює заборону на розпорядження обласними державними адміністраціями кількома земельними ділянками, сукупна площа яких більша як 1 гектар, а забороняє розпоряджатись земельною ділянкою, якщо її площа (як площа однієї ділянки) перевищує 1 гектар. Більше того, законодавство не містить заборони на одночасне відчуження обласними державними адміністраціями декількох земельних ділянок, сукупна площа яких перевищує 1 гектар.
Слід мати на увазі, що ЛК України не містить поняття «єдиний масив». Таке поняття передбачене Законом України «Про порядок виділення у натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їхнім бажанням виділяються єдиним масивом.
Отже, термін «єдиний масив» застосовується лише у нормативному акті, що регулює правовідносини, які виникли щодо земель, які перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства.
Водночас прокуратура, обґрунтовуючи позовні вимоги про витребування земельних ділянок, не просто застосовує поняття «єдиний масив» до правовідносин, які не пов’язані із діяльністю сільськогосподарських підприємств, але й підмінює цим поняттям термін «земельна ділянка», яким оперує ЛК України щодо визначення порядку передачі у власність земельних ділянок обласними державними адміністраціями.
Примітно, що суди, встановлюючи обставини у справах зазначеної категорії, також вказують на те, що визначальним є саме розмір конкретної земельної ділянки, а не сукупна площа декількох ділянок розташованих одна біля одної, які були одночасно виділені різним особам. Однак Верховний Суд України таку позицію повністю не поділяє, зазначаючи, що судам слід перевіряти, чи не спрямовані дії посадових осіб обласної державної адміністрації на виділення єдиним масивом площею понад 1 гектар земель лісового фонду (постанова від 22.04.2015 у справі №6-65цс15).
Зазначене, по-перше, свідчить про те, що Верховний Суд України підтримує правову позицію прокуратури щодо неможливості виділення обласною державною адміністрацією єдиним масивом декількох земельних ділянок, сукупна площа яких перевищує 1 гектар (незважаючи на те, що такі обмеження встановлені ЛК України лише щодо розміру однієї, а не декількох земельних ділянок). По-друге, суд фактично зазначає про необхідність дослідження доказів, які б підтверджували, що правові акти індивідуальної дії голови обласної адміністрації спрямовані саме на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею понад 1 гектар.
Інакше кажучи, Верховний Суд України погоджується з тим, що виділення єдиним масивом декількох земельних ділянок сукупною площею понад 1 гектар різним власникам виходить за межі повноважень обласної державної адміністрації (що не зовсім узгоджується з положеннями статей 27 та 31 ЛК України), однак наявне вказане має місце лише тоді, коли це пов’язано із цілеспрямованими діями посадової особи щодо передачі у власність саме єдиного масиву (який де-факто може складатися з кількох окремих ділянок), а не кількох окремих земельних ділянок, розташованих одна біля одної.
Очевидно, що умисел посадової особи обласної державної адміністрації щодо виділення земель саме єдиним масивом може бути підтверджений лише постановою чи вироком суду про притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності. Відсутність таких доказів свідчить про те, що земельні ділянки виділялися не єдиним масивом, а тому обласна державна адміністрація була повноважною передавати ці землі у приватну власність. З огляду на вказане, відсутні правові підстави і для задоволення позовних вимог прокуратури про витребування земельних ділянок на користь держави.