Надаючи правову допомогу своїм клієнтам із питань відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, адвокатське бюро розглянуло проблему відповідності п. 61 Порядку щодо переліку документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Конституції України, в частині процедури отримання акту про догляд (постійний догляд) за особою з інвалідністю.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно зі ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Водночас не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції, а саме відповідно до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Тобто ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Згідно з п. 61 Порядку, затвердженому постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, військовозобов’язані, які здійснюють догляд (постійний догляд) за особами, зазначеними в п. 13, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та які не мають права на призначення компенсації (допомоги, надбавки), повинні подати на підтвердження цього факту заяву до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відокремленого відділу.
Процедура підтвердження факту здійснення особою догляду (постійного догляду включає розгляд заяви комісією, рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов’язаного, який звернувся із відповідною заявою.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше п’яти осіб.
Отже, якщо встановлення факту догляду (постійного догляду) передбачає відвідування вдома особи з інвалідністю разом з особою, яка є сином або донькою особи з інвалідністю, комісією у кількості не менше п’яти осіб – представників перелічених органів, до яких не входять медичні працівники, може містити ознаки таких дій, що принижують гідність особи з інвалідністю, оскільки інвалідність особи підтверджена довідкою до акту Медико-соціальної експертної комісії. До того ж, наприклад, п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає як умову для надання відстрочки від призову на військову службу, лише наявність батьків з інвалідністю.
Потрібно зазначити, що у п. 61 Порядку не регламентовано питання захисту персональних даних та медичної інформації під час воєнного стану, зважаючи на кількість та різноманітність органів, які входять до складу комісії, що є порушенням прав особи з інвалідністю.
Згідно з Постановою Верховного Суду від 11.11.2020 (справа № 442/4791/17), медичною таємницею є:
- факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою;
- стан здоров’я людини;
- діагноз;
- обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
- функціональні особливості організму;
- шкідливі звички;
- особливості психіки;
- інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров’я родичів, близьких пацієнта.
Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України (статті 32 (ч. 2), 34 (ч. 3).
Відповідно до ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, а відповідно до ст. 40 – медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні
Порушення лікарської таємниці є зловживанням права на інформацію, що тягне цивільно-правову відповідальність.
Ст. 145 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.
До того ж п. 61 Порядку, в частині суб’єктів, що входять до складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), не узгоджується з Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 р. № 859, в якому встановлено, що для підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею складається акт проведення обстеження сім’ї фахівцями уповноваженого органу. Форма акта про проведення обстеження сім’ї затверджується Мінсоцполітики.
Вищезазначене також свідчить про порушення в Порядку № 560 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Висновки
1. Пункт 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, допускає порушення:
- медичної таємниці членів родин військовозобов’язаних та відповідно створює загрозу національній безпеці України під час воєнного стану;
- норм Конституції України в частині нерозголошення конфіденційної інформації про людину, та приниження гідності осіб з інвалідністю.
2. Норми статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не відповідають таким вимогам, викладеним у ст. 34 Закону України «Про правотворчу діяльність», як:
1) однозначності їх розуміння (ясність, точність, доступність для розуміння та реалізації);
2) передбачуваності (прогнозованості) результатів їх реалізації, а ст. 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560;
3) їх відповідності нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгодженості з нормативно-правовими актами рівної юридичної сили.