Безсумнівно, одним із найпомітніших явищ у судовій практиці є судові спори у санкційних справах як щодо оскарження указів про застосування санкцій, так і масштабні судові спори щодо стягнення активів у дохід держави. Дивуватися цьому не варто, оскільки такі справи мають суттєву політичну та медійну складову, а отже, привертають значну увагу суспільства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цікавою є і їхня юридична частина, безвідносно до медійної складової. Особливо примітним є той аспект, що у цій категорії справ напрацювання сторін процесу, судів і суддів доволі оперативно переходять у правила, закріплені на нормативному рівні. Це стає можливим завдяки якісній роботі Департаменту санкційної політики Міністерства юстиції, суддів Касаційного адміністративного суду, ВАКСу, представників СБУ та Офісу Президента, а також сторони захисту.
Майже всі питання, які викладаються у позові щодо стягнення активів у дохід держави, зокрема механізм стягнення, підстави таких позовів, порядок доказування, порядок обґрунтування належності активів, останнім часом зазнали систематизації й унормування. Наразі вже вироблена судова практика у багатьох процедурних питаннях, наприклад, щодо обґрунтування позовних вимог і доказування.
Водночас розгляд багатьох справ Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справах щодо оскарження указів про накладення санкцій у вигляді блокування активів по суті тільки починається. Касаційний адміністративний суд ухвалює лише невелику кількість рішень за позовами про скасування відповідних указів Президента України. Ситуація ускладнюється тим, що більшість справ розглядається у закритому режимі, а отже, фінальні рішення не публікуються з описовою та мотивувальною частинами, тому і систематизувати практику не так і просто.
А от що так і не відбулося у санкційній судовій практиці, так це оскарження рішень чи дій НАЗК щодо наповнення реєстру «Війна і санкції». Експериментальний і креативний портал, який містить значний масив матеріалу щодо співпраці західних компаній з країною-агресором, компонентів зброї, які туди постачаються, творів мистецтва, які належать підсанкційним особам, пережив більше року і не був хакнутий юристами жодними позасудовими чи судовими механізмами.
Сталося так з цілком зрозумілої причини — ресурс наповнювався та адмініструвався НАЗК без нормативного регулювання та відповідно без можливостей здійснити оскарження дій чи бездіяльності органу влади. Проте статус такої інформації і правова невизначеність довкола наповнення ресурсу давали суб’єкту єдиний механізм для виключення з «пресанкційних» списків — лише усунути претензії України і припинити співпрацю з країною-агресором чи роботу на її користь.
Наразі функціонування цього реєстру призупинено і не зовсім зрозуміло, коли почнеться розробка нормативної бази, а також хто фактично буде адмініструвати ресурс.
Головне і найскладніше питання галузі стягнення активів у дохід держави — доказування непрямого вирішального впливу підсанкційної особи на актив, тотожний праву розпорядження — отримало додаткове нормативне наповнення і загалом унормувалося з погляду практики застосування ВАКСом законодавства. Нарешті запрацював і спеціальний порядок управління підсанкційним майном ФДМ, а саме: Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21 листопада 2023 року №1233 «Деякі питання управління активами, стягнутими в дохід держави».
Занадто короткі строки розгляду адміністративних справ щодо стягнення активів у дохід держави, які у 2023 році сприймалися як абсурд порівняно зі складністю та масштабністю справ, були подовжені на нормативному рівні до 30 днів з дати надходження до суду позову в першій інстанції (15 днів на розгляд у апеляційному суді). Водночас прорив, а радше повернення до нормального судового процесу, стався на рівні застосування судами загальних правил визначення процесуальних строків окремих справ залежно від складності та обсягу.
Варто зазначити, що Вищий антикорупційний суд загалом проявив високий рівень готовності і спроможності розглядати справи адміністративної юрисдикції. Так, були окремі, дещо незрозумілі позиції суду, нехарактерні для звичайного адміністративного процесу. Проте говорити про необхідність зміни суду для розгляду такої категорії справ точно не варто.