29.12.2019 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 р. №390-IX.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як зазначали у своїй пояснювальній записці самі автори, законопроект був спрямований на належне забезпечення органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення правом на доступ до суду та належну юридичну допомогу, кваліфікований захист їхніх прав і законних інтересів, раціональне використання коштів Державного бюджету України й місцевих бюджетів.
Уже напрацьована впродовж шести останніх місяців судова практика дає змогу здійснити аналіз нововведень і відповісти на питання, чи вдалося законотворцям «сприяти подоланню прогалин у законодавстві щодо можливості самопредставництва юридичних осіб незалежно від порядку їх створення у судах».
Історичний аспект
У 2016 р. Верховною Радою України було внесено зміни в головний Закон України – Конституцію. Законом України «Про внесення змін до Конституції України» було розпочато введення так званої «адвокатської монополії» (представництво в судах виключно адвокатами, за винятком малозначних справ – ст. 131-2 Конституції України).
Ці положення вступили в силу не одразу – для їх запровадження вводився перехідний період тривалістю три роки (з 01.01.2017 р. виключно адвокати можуть представляти інтереси клієнтів у суді касаційної інстанції, з 01.01.2018 р. – у судах апеляційної інстанції, з 01.01.2019 р. – у судах першої інстанції).
Процесуальні кодекси, які набрали чинності в грудні 2017 р., фактично здійснили поділ процесуального представництва юридичної особи на дві категорії:
- участь через «самопредставництво» – через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення;
- участь через «представника» – адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними винятками.
Після 29.12.2019 р. перелік осіб, які можуть вважатися такими, що здійснюють «самопредставництво» юридичної особи, був збільшений. Окрім керівників або членів виконавчого органу, до переліку було включено «інших осіб, які мають із такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту)».
Водночас із встановленням необмеженого переліку осіб, які можуть здійснювати самопредставництво юридичної особи в суді, виникла проблема визначеності переліку документів, які такій особі необхідно подати до суду, щоб позов чи інший процесуальний документ не повернули та/або самопредставника юридичної особи допустили до участі в судовому засіданні.
Які документи можуть підтверджувати повноваження особи на самопредставництво?
Загальний аналіз положень статей 56 і 58 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №904/3935/19 підставою для повернення касаційної скарги скаржнику було зазначено відсутність будь-яких документів на підтвердження права підписанта брати участь у справі в порядку реалізації самопредставництва юридичної особи. Зокрема, суд вказав, що таке право могло б підтверджуватися:
- доказами того, що особа обіймає певну посаду на підприємстві (наказ, трудовий договір);
- доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).
Водночас суд дійшов висновку, що посилання на те, що між особою-представником і юридичною особою було укладено усний контракт, відповідно до положень ст. 24 Кодексу законів про працю України, і особу призначено на посаду юрисконсульта з претензійно-позовної роботи, що підтверджується наказами, виданими підприємством, чим уповноважило цю особу брати участь у будь-якій судовій справі та діяти від імені Товариства в суді, не можуть бути підтвердженням повноважень особи здійснювати «самопредставництво», оскільки вони не містять чітких повноважень особи, а отже, не відповідають вимогам законодавства.
Чи може довіреність підтверджувати повноваження особи здійснювати самопредставництво?
Аналіз практики Верховного Суду говорить про те, що довіреність, видана на особу, не може бути підтвердженням повноважень особи здійснювати самопредставництво.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі №917/751/19 від 09.06.2020 р. дійшов висновку, що надання довіреності на представника саме по собі виключає самопредставництво юридичної особи.
Роблячи такий висновок, судом було зазначено, що за загальним правилом цивільного законодавства самопредставництво – це право одноосібного виконавчого органу (керівника) або уповноваженого члена колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Це корелюється з приписами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Порівняльний аналіз зазначеної норми та ст. 56 Господарського кодексу України дає змогу говорити, що законодавець передбачив можливість підтвердити повноваження адвоката здійснювати представництво юридичної особи на підставі довіреності. Водночас таке застереження відсутнє щодо самопредставництва.
Варто звернути увагу, що питання наявності застереження про необхідність видання довіреності або відсутність такої необхідності може стати підставою для залишення процесуального документу без руху або його повернення.
На думку Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі №914/1283/19 (ухвала від 31.03.2020 р.), за наявності застереження в Статуті юридичної особи про те, що лише Голова правління має право без довіреності діяти від імені юридичної особи, свідчить, що усі інші члени правління або уповноважені особи здійснюють уже «представництво» юридичної особи та позбавлені можливості вважатися її «самопредставниками».
Підсумовуючи, варто зауважити, що хоча на законодавчому рівні Закон України №390-IX від 18.12.2019 р. і надав бізнесу можливості захищати свої інтереси силами власного персоналу – юрисконсультів – і позбавив їх потреби в отриманні адвокатського свідоцтва, на практиці (про що свідчать численні ухвали про повернення/залишення без руху процесуальних документів) залишив проблемними питання про коло осіб, які можуть здійснювати «самопредставництво» юридичної особи, і перелік документів, які можуть свідчити про такі повноваження.