Питання інклюзивності навколишнього простору абсолютно перезріло ще до початку повномасштабної війни. Виникнення в житті людини будь-якого фактора, який хоч якось обмежує її мобільність у міському просторі (незначна або й серйозна травма, народження дитини, для пересування з якою використовується візочок, та навіть досягнення похилого віку, коли долати галереї сходів стає складно), перетворює вулиці мого рідного міста Києва на серйозний квест, приз у якому — просто дістатися з точки А в точку В. Без сумнівів, із початку повномасштабної війни з рф проблема лише загостриться з очевидних причин. Як справи в законодавстві України з вимогами до доступності?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що говорить про інклюзивність буква закону?
Законодавство України містить загальну вимогу до підприємств, установ та організацій створювати умови для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до об’єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу. Окрім того, планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проєктування, будівництво і реконструкція цих об’єктів без пристосування для використання особами з інвалідністю не допускаються. Зазначена діяльність повинна здійснюватися з урахуванням думки громадських об’єднань осіб з інвалідністю. Якщо об’єкт неможливо повністю пристосувати для потреб осіб з інвалідністю, закон передбачає, що за погодженням із громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну.
Універсальний дизайн будівель і споруд — це дизайн, максимально придатний для використання усіма категоріями населення без необхідності додаткової адаптації. Фінансування заходів пристосування закон покладає на власників (балансоутримувачів) об’єктів або орендарів згідно із договором оренди. Зі свого боку державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення ДБН В.2.2.-40:2018» встановлюють обов’язкові вимоги технічного характеру до об’єкта нормування у будівництві, тобто конкретні технічні вимоги до будівлі, дотримання яких робить останню інклюзивною. До того ж окремі спеціалізовані вимоги щодо інклюзивності містять також державні будівельні норми для окремих видів будівель і споруд, наприклад, ДБН В.2.2–4:2018 «Заклади дошкільної освіти» та ДБН В.2.2–3:2018 «Заклади освіти».
Диявол ховається в деталях
Навіть коли із законодавчим регулюванням усе чудово, відсутність ефективного механізму забезпечення його дотримання та притягнення до юридичної відповідальності у разі ігнорування заохочує вчиняти порушення. Державні будівельні норми В.2.2.-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» поширюються на проєктування, будівництво нових та реконструкцію, капітальний ремонт і технічне переоснащення наявних житлових будинків та громадських будівель і споруд, а також на їх розумне пристосування до потреб осіб з інвалідністю.
Розумне пристосування — це таке індивідуальне планувальне рішення для конкретної будівлі, яке забезпечує маломобільним групам населення мінімальний стандарт доступності під час реконструкції, реставрації, капітального ремонту й технічного переоснащення наявних житлових будинків і громадських будівель та споруд.
Проводити такі роботи може власник приміщення, а у випадках, коли це передбачено договором оренди — і орендар. Організації, які розробляють і проводять експертизу проєктної документації для таких будівельних робіт і водночас ігнорують вимоги ДБН (зокрема, щодо безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення), вимушені будуть заплатити немаленькі штрафи (наразі це 241 560 або 48 312 грн відповідно). Загрожує штраф за порушення вимог ДБН і забудовнику, який під час будівництва ігнорує державні будівельні норми (120 780 грн).
Проте якщо робіт із реконструкції, реставрації, капітального ремонту і технічного переоснащення поки що не планується, а власник чи орендар з власної ініціативи не переймаються розумним пристосуванням приміщень до вимог щодо інклюзивності — що далі? У такій ситуації залишається покладатися або на сумлінність бізнесу (а такі бізнеси є), або на спеціальні правила інорми, які змушують суб’єктів господарювання в деяких сферах все жвиконати вимоги законодавства для безперешкодного продовження своєї діяльності.
Наприклад, аптеки відповідно до ліцензійних умов зобов’язані забезпечувати створення необхідних умов для вільного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до своїх приміщень. Недотримання ліцензійних умов аптекою може мати наслідком накладення штрафу, припинення чи анулювання ліцензії, тож не дивно, що аптеки облаштовують на вході до приміщень пандуси або інші засоби доступності. Окрім того, у споживача завжди залишається інструмент скарг — активна позиція і звернення до власника/орендаря приміщення, органів державного архітектурно-будівельного контролю, міської ради (якщо проблема неінклюзивності виявлена в міському просторі). Нехай і не одразу, але з часом це може дати результат — особливо якщо йдеться про бізнеси, яким не байдуже на свою репутацію.
Інклюзивність у доступі до житлових будинків, або зайти у вайбер-чат ЖК і вижити
Не можна сказати, що в законодавстві все погано з розумним пристосуванням для доступу маломобільних груп населення до житлових будинків. Навіть навпаки: до запровадження В.2.2.- 40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» з 2007 року в Україні діяли ДБН В.2.2–17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», що також вимагали облаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків. Тобто будинки, які вводилися і вводяться в експлуатацію в цей період, повинні бути належно пристосовані для доступу маломобільних груп населення. Є також загальні вимоги законодавства, які передбачають, що житло, яке займають особи з інвалідністю або сім’ї, у складі яких вони є, під’їзди, сходові майданчики будинків, у яких мешкають особи з інвалідністю, мають відповідати вимогам щодо безперешкодного доступу та бути пристосованими до потреб таких осіб.
Проте якщо вимоги державних будівельних норм розійшлися з реальністю або будинок був введений в експлуатацію задовго до прийняття державних будівельних норм щодо інклюзивності та в результаті на вході в під’їзд відсутній навіть найпростіший пандус (не те, що електричний підіймач), зацікавлені мешканці можуть вимагати його встановлення від органів місцевого самоврядування, управління ЖКГ або ОСББ (залежно від того, в чиєму віданні перебуває житловий фонд).
Але в більшості випадків реалістичнішим здається шлях дещо меншого бюрократичного спротиву— встановити пандус за власний рахунок. Для спрощення цього завдання законодавець передбачив, що роботи з облаштування пандуса, що не потребують реконструкції вхідної групи, можуть здійснюватися без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Однак у декларативному порядку повідомити місцеву держадміністрацію чи виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань архітектури доведеться. Quo vadis? Або замість висновку Законодавство України за останні роки зробило чимало важливих кроків для забезпечення інклюзивності навколишнього простору для маломобільних груп населення. Це позитивно вплине на якість і доступність нової забудови та відреставрованих об’єктів.
З давно збудованими об’єктами складніше — часто відсутність дієвих механізмів відповідальності за непристосування приміщень для доступу маломобільних груп населення заохочує власника нічого з цим не робити. Проте одні лише штрафи, на мою думку, не змінять ситуацію на 180 градусів — важливо, щоб орендарі приміщень із поваги до своїх клієнтів за можливості надавали перевагу об’єктам із дотриманням вимог щодо інклюзивності, заохочуючи так власників до позитивних змін. Адже взаємоповага — це спосіб життя, а не лише магазинний мінімум