Україна цьогоріч ратифікувала Конвенцію про угоди про вибір суду. Це зумовить внесення деяких змін до національного законодавства. Зокрема, законодавець пропонує внести до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу і Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі — Закон) норми, які стосуються вибору суду у справах з іноземним елементом. На його думку, укладення угод про вибір суду заповнить прогалину в законодавстві та упорядкує його відповідно до сучасних стандартів у галузі міжнародного приватного права. Чи насправді це так, розглянемо нижче.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Іноземний елемент
Щоб зрозуміти, яких справ будуть стосуватися зміни, необхідно визначити, що означає «іноземний елемент». Це ознака приватноправових відносин, коли хоча б один їх учасник є громадянином України, який проживає за її межами, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Спочатку суд вирішує питання, чи підлягає справа розгляду на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім — чи наділений цей суд повноваженнями вирішувати подібні справи. У міжнародному праві категорія «підсудність» означає розподіл компетенцій між судами наявної в державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності (постанова Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі №127/26268/18).
Чого чекати після ратифікації Конвенції
19 лютого 2021 р. у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт №5120 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції про угоди про вибір суду». Законодавець пропонує внести зміни до ЦПК, ГПК та Закону.
У ЦПК України зміни торкнуться ст. 497, в якій доповнять частину про те, що сторони у справах з іноземним елементом можуть укласти угоду про підсудність такої справи судам України. Це положення продублювали й у ст. 366 ГПК України (про підсудність судам справ за участю іноземних осіб). Наразі в процесуальному законодавстві договірної підсудності не передбачено, лише визначається, що підсудність справ з іноземним елементом встановлюються кодексами, Законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ.
Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої «пророгаційної угоди». Така угода не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, а й унеможливлює вирішення спору в суді іншої держави. Більше того, у ст. 76 Закону існує пряма норма, відповідно до якої суди можуть приймати до свого провадження та розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності.
Наступним нововведенням є ст. 4-1 Закону, в якій зазначено вимоги до угоди про обрання підсудності. Серед них є такі:
1) обов’язкова письмова форма. Якщо в угоді обрано суд України, то вона укладається відповідно до національного законодавства;
2) в угоді не можна передбачити зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України;
3) недійсність правочину, складовою якого
є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
Наприклад, у справі №520/6549/17 сторони у трудовій угоді передбачили, що будь-які спори, які виникають у зв’язку з цією угодою, передаються на розгляд Високого Суду правосуддя в Лондоні, який має виключну юрисдикцію в таких спорах (обидві сторони підтверджують цей вибір і погоджуються подавати позови до юрисдикції англійських судів). Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 р. дійшов висновку, що встановлена правова природа цих правовідносин та виключна підсудність спору іноземному суду унеможливлюють розгляд справи судами на території України.
Законодавець пропонує внести зміни до ст. 76 Закону, встановивши, що суди розглядають будьякі справи з іноземним елементом. Зараз ця норма має більш диспозитивний характер — суд на власний розсуд може приймати і розглядати будьякі справи з іноземним елементом.
Наслідки ратифікації
З вищенаведеного можна зробити висновок, що не всі зміни узгоджуються між собою. По-перше, зі ст. 4-1 Закону випливає, що учасники можуть укласти угоду про вибір суду на власний розсуд, що не узгоджується з запропонованими у цьому ж проєкті змінами до ст. 497 ЦПК та ст. 366 ГПК. По-друге, імперативна врегульованість ст. 76 Закону встановлює виключну підсудність справ, зазначених у ній. Однак у Законі є ст. 77, в якій вже передбачені випадки виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом. Врегулювання одного питання у двох різних статтях може ускладнити їх реалізацію, у т.ч. застосування їх в судовій практиці.
Загалом же створення договірної підсудності у законодавстві позитивно вплине на інтереси українських та іноземних суб'єктів. Однак наразі в проєкті Закону наявні положення, які потребують додаткової редакції, неузгодженість яких зумовить в майбутньому виникнення перешкод у застосуванні їх на практиці.