16 серпня 2021, 15:05

Ми тепер партнери? Чи варто чекати синергії між державою та бізнесом

Опубліковано в №15 (745)

Катерина Струкова
Катерина Струкова «Stron Legal Services» юрист

Традиційно державно (чи публічно) приватне партнерство розглядають як юридично оформлену у вигляді договору систему відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород між ними для взаємовигідної співпраці з реалізації суспільно-значущих проєктів на довгостроковій основі. Об’єктами державно-приватного партнерства є існуючі, зокрема відтворювані (шляхом реконструкції, реставрації, капітального ремонту та технічного переоснащення) об’єкти, що перебувають у державній або комунальній власності, або створювані (новозбудовані) об’єкти.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Аналіз досвіду Європейського Союзу та інших країн демонструє досить високу ефективність такого партнерства. Проте в українських реаліях кількість та результативність таких проєктів залишається вкрай низькою. Ефективно реалізованих проєктів надзвичайно мало, провалених  значно більше. Більшість проєктів так і залишилися нереалізованими. Проте влада стверджує, що зацікавлена у приватних інвестиціях у ті сфери, де традиційно господарюють державні чи комунальні підприємства. Вже не соромлячись, держава визнає, що не завжди є ефективним власником свого майна і потребує приватного капіталу та використання потенціалу й навичок ведення приватного бізнесу.

За останні 10 років були прийняті та змінені профільні закони «Про державно-приватне партнерство», «Про концесію», «Про особливості передачі в оренду об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності» тощо, підзаконні нормативно-правові акти, такі як «Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної, комунальної власності та об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим», затверджений постановою КМУ від 11 квітня 2011 р. №84, наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.06.2016 №944 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними», «Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства».

Та незважаючи на наявність значної нормативно-правової бази, у якій все розписане, та задекларованого бажання держави залучати приватних партнерів, інвестори не шикуються в чергу, щоб записатися в партнери держави, а кількість успішно реалізованих проєктів у цій сфері надзвичайно низька. Причини цього, на наш погляд, наступні:

1. Недовіра держави до приватного партнера

Цим обумовлені досить складні процедури вступу в договірні відносини з державою, про що написано у правових актах, які згадувалися вище. Державний партнер виступає не зовсім партнером, незважаючи на те, що форма взаємодії сторін прописана в договорі, який апріорі означає рівність сторін. На практиці публічний партнер має виконувати функції жорсткого адміністратора, оскільки у випадку, якщо щось «піде не так», над посадовими особами публічного партнера потенційно нависає звинувачення у «злочинній недбалості»: своєчасно не виявили ризики, не оцінили, не запобігли, не упередили з відповідними наслідками. Виходячи з загальноприйнятих засад ведення бізнесу, така атмосфера не сприяє добросовісному партнерству.

2. Недовіра бізнесу

Вона випливає з першої причини. Крім того, у приватного партнера є великий ризик розірвання укладених з ним контрактів. Зазначене не дозволяє приватному капіталу почуватися в безпеці та планувати чесні довгострокові інвестиції. Як правило, за кожною зміною політичної каденції відбуваються спроби перегляду та розірвання укладених при «попередниках» контрактів та можливої реституції. Слід зазначити, що ризики розірвання договорів або спроб такого розірвання досить високі особливо в договорах, пов’язаних з приватизацією. Відстоювання вкладених інвестицій вимагає значних ресурсів і не йде на користь меті, яка зазначалась як підстава для укладення відповідного договору.

3. Тиск правоохоронної системи

Він відчувається постійно, не залежить від політичної кон’юнктури і може бути направлений і на приватного, і та публічного партнера. Звичайною практикою є те, що кожен з укладених договорів супроводжується низкою кримінальних проваджень, особливо, коли йдеться про інвестиційні договори у сфері будівництва житла. Інколи правоохоронні органи ініціюють судові процеси щодо розірвання договорів декілька разів і навіть після 10 років з моменту, коли були укладені певні договори, які здаються правоохоронцям невигідними. І хоча вітчизняні підприємці звикли до такого «супроводу» бізнесу, для іноземних інвесторів такий підхід є неприйнятним.

4. Невигідність і ризикованість для приватного бізнесу

Враховуючи, що в більшості випадків застосування механізмів ДПП відбувається в суспільно-значущих сферах економіки, наприклад, теплопостачання, вплив держави та регулювання нею певної сфери господарської діяльності відбувається досить жорстко, тож ефективність і окупність інвестицій повністю залежать від рішень державних органів у цій сфері. Якщо говорити про такі чутливі речі, як тарифи, то держава не поспішає виконувати вимоги законодавства щодо встановлення тарифів на рівні їх окупності, й інколи така затримка тягне за собою банкрутство підприємства. Розуміння можливих дій державних органів не збільшує бажання бізнесу поринати в партнерство.

 Ніколи не було і ось знову

Проте влада не залишає спроб покращити інвестиційний клімат і готує чергову низку змін у законодавство на кшталт прийнятого в липні 2021 р. у першому читанні законопроєкту щодо сприяння залученню інвестицій у процесі приватизації та оренди державного і комунального майна. Окрему увагу цього разу приділено мотивації місцевої влади та балансоутримувачів передавати непрофільні об’єкти на приватизацію.

Хотілось би вірити, що законодавець зможе прийняти комплексний проєкт, який дасть гарантії бізнесу, що його партнерство з державою не стане черговою спробою відібрати його майно, не матиме наслідком суди, кримінальні провадження та загрозу банкрутства. Та поки що у більшості випадків використання інструментів публічно-приватного партнерства держава залишається не тільки партнером за договором, а й носієм численних важелів та інструментів, які впливають на ефективність бізнесу з державою. Тож для приватного партнера це високоризиковий венчурний проєкт, у якому він на старті з досвіду попередників розуміє, що немає особливого сенсу інвестувати на довгий період, оскільки немає гарантій повернення інвестицій.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати