Законопроєкт про ліквідацію Окружного адмінсуду Києва був представлений Президентом України як невідкладний ще у квітні ц.р. Та на цьому «ліквідаційний» процес фактично зупинився. Спільнота тим часом розділилася на два табори: 1) активних поборників ліквідації з власним «боєзапасом» пояснень «паузи» та звинувачень у бік влади, 2) прихильників «обережної» стратегії дій у цьому питанні. Ми вирішили нарешті розставити крапки та з’ясувати, в чому проблема та як ситуація мала б розгортатися далі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ліквідація ОАСК: за чи проти?
«У зв’язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість. Іншими словами, правосуддя має не лише здійснюватися — має бути видно, що воно здійснюється. Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість» (справа «Михайлов проти України»).
Червоною лінією в цьому та багатьох інших рішеннях ЄПСЛ вказано, що «правосуддя має не лише здійснюватися — має бути видно, що воно здійснюється». В ідеалі, навіть якби проблеми щодо Окружного адмінсуду виявилися надуманими, а всі статті про «поганий ОАСК» — замовними, у будь-якому випадку такий загальнодержавний та безапеляційний резонанс уже мав стати підставою «зробити хоч щось» щодо нього. Ось це про правосуддя. Про довіру, яку в демократичному суспільстві суди й мають вселяти у громадськість. Наразі ж на цьому фоні правосуддя не видно, а ореол навколо ОАСК жодної довіри до нього не вселяє.
Ключове питання: «Чи вирішує проблему ліквідація суду?»
Ні. По-перше, у будь-якому разі в Києві за законом має бути суд, який вирішує адміністративні справи (детальніше про це — далі).
По-друге, ліквідація ОАСК не призведе до звільнення «скандальних» суддів. Враховуючи рішення того ж ЄСПЛ у справі Верховного Суду України, іншого механізму для звільнення настільки нелюбого для багатьох Павла Вовка, ніж визначений Законом України «Про судоустрій та статус суддів», банально немає. Він залишиться суддею й буде здійснювати правосуддя, як і інші «опальні» для громадськості судді. Законопроєкт про ліквідацію ОАСК не вирішує і навіть теоретично не може вирішити це питання.
Та завжди є «але». Безумовно, законопроєкт №5369 «Про ліквідацію ОАСК» демонструє наявність державної волі навести лад у судовій системі, хоча б безпосередньо в ОАСК. Та самої лише волі недостатньо. В об‘єктивній реальності порядок має наводити не Верховна Рада України, а Вища рада правосуддя. І особисто я маю великі надії, що саме силами ВРП відбудеться «ліквідація ОАСК» — не як юрособи, а як негідного для суддівської системи явища.
«У будь-якому разі має бути суд», або Чому історія зависла у повітрі
Уявімо, що «ліквідаційний» законопроєкт прийнято. Візьмемо до уваги, що на цей момент справи в ОАСК вже розглядаються тривалий час (я б говорив про мінімум піврічний строк). Далі всі ці справи (а їх дуже багато) мають бути передані в Київський окружний адмінсуд (де і справ, і суддів значно менше). Враховуючи, що всі відкриті справи будуть передані до іншого суду, слухання цих справ доведеться починати спочатку (жоден суддя не продовжить розгляд зі стадії, на якій зупинився ОАСК). Врахуємо й швидкість, з якою КОАС, з урахуванням значно збільшеного навантаження на нього, розглядатиме справи, — це ще понад рік, а може, й більше для ухвалення рішення суду першої інстанції. Таким чином, абсолютно реальна ситуація, що у значній кількості справ для заявників, які постраждали через дії влади, через значні строки розгляду відновлення порушених прав буде вже нереальним або ілюзорним.
Далі. З передачею всіх справ до КОАС створюється «Новий ОАСК», куди потрібно набрати нових суддів. І навіть у найкращому випадку склад суддів буде недоформований, що продовжить ситуацію надтривалого захисту порушених прав заявників. А з власного професійного досвіду можу стверджувати, що під час розгляду адмінсправ волію якнайшвидше отримати рішення суду першої інстанції, навіть результат при цьому не так важливий: «Господи, аби швидше вийти з процесу та отримати доступ до апеляції/касації, де правосуддя здійснюється швидше й часто об'єктивніше».
Подальший розвиток подій
У цьому і, відверто, багатьох інших питаннях покладаю великі та чи не останні надії на судову реформу в часині ВРП, яка наразі, по суті, розпочинається. Міжнародні експерти висунули кандидатів до етичної комісії, яка перевірятиме членів ВРП. Маю надію, що Рада суддів все ж зробить те саме, і ніхто не «занікчемить» закон про судову реформу. Як наслідок, ми отримаємо «нову» ВРП, яка почне поступово працювати та очищати судову систему від «недоброякісних» суддів.
Як довго це триватиме? Таки довго. У кращому випадку 2–3 роки. Та на прикладі попередньої судової реформи й навіть формування Верховного Суду та кваліфікаціюваня всіх інших суддів ми вже побачили, що революційний спосіб до ефективності не призводить. До бажаної ефективності. «Революційний» — це про «всіх звільнити та набрати наново». Це не працює. Чому? Тут проблеми ще глибші, й ключову відповідь слід шукати вже у полі реформи юридичної освіти. У зв’язку з цим максимально правильний шлях — еволюційний. Професійних суддів, як і адвокатів, прокурорів, потрібно вирощувати. Це не лише про якість самої освіти, а й про цінності, яким майбутні правники навчаються у вишах. Якщо студент у виші «вирішує» іспит за $100, чого ми від нього очікуємо вже у ролі професійного юриста?
Повернімося до початку
Питання ОАСК — фундаментальне, а його вирішення — це довгий еволюційний шлях. Цей шлях, щоправда, може бути дещо скорочений за умови формування належного складу ВРП, до якого не буде претензій. Якщо ВРП буде належним чином виконувати свою конституційну функцію, а справедливість превалюватиме над іншими принципами, ми, напевне, побачимо «показові» притягнення до відповідальності конкретних одіозних суддів. Демонстрація ж на прикладі, у свою чергу, вплине на загальний світогляд інших суддів. Це завжди працює. Взяти для прикладу НАБУ: як би його не сприймали, та українські високопосадовці «стережуться» лише Бюро. І за умови відповідного ставлення до ВРП буде й результат.
А якщо змін не відбудеться, ми залишимося у приблизно тій ситуації, що й зараз: довіра до судової гілки влади на мінімумі, її не сприймають як авторитет. А враховуючи, що судова гілка є однією з трьох підвалин держави, матимемо значні проблеми у державному устрої.
У підсумку
Вирішувати проблеми судової системи ліквідацією ОАСК — не вихід. Потрібно нарешті зробити справедливими усі суди. Через еволюційний процес, бо як зазначено вище, революційний не спрацював.