Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. При цьому однією з основних засад кримінального провадження, поруч з верховенством права, є законність та забезпечення права на захист.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, законність передбачає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також вимог інших актів законодавства.
Водночас підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості висловити усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати й подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.
Виходячи зі змісту вищевказаних принципів, законодавець серед вимог до апеляційної скарги зазначив, що апеляційна скарга не лише подається у письмовій формі, але й повинна, серед іншого, містити повідомлення особи, яка подає апеляційну скаргу, що вона не бажає брати участь в апеляційному розгляді.
Така норма видається цілком логічною, з огляду на реалізацію особою права на захист. Особу, яка подає апеляційну скаргу (зазвичай, захисника), запрошують надати безпосередньо в суді пояснення щодо змісту апеляційної скарги, доводів на користь протиправності судового рішення, прийнятого судом першої інстанції, фактичних обставин, які не були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення. Ці чинники можуть забезпечити особі більш ефективний захист її прав.
Однак у Кримінальному процесуальному кодексі України не закріплено таку засаду кримінального провадження як правова визначеність, яка передбачає, що закон не може тлумачитися кожним суддею в кожному суді по-різному. Завдяки цій прогалині, допущеній вітчизняним законодавством, у столиці Галичини місті Лева існує своя редакція Кримінального процесуального кодексу України. Вона зводиться до того, що відсутність письмового клопотання від підозрюваного (обвинуваченого) або його захисника щодо бажання брати участь в апеляційному розгляді тлумачиться як відсутність такого бажання.
Зокрема, апеляційний суд Львівської області при розгляді апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів щодо обрання підозрюваним запобіжного заходу вважає цілком нормальною практику не доставляти на судове засідання підозрюваних, які тримаються під вартою, якщо від таких підозрюваних або їх захисників не надійшло окремого письмового клопотання про бажання підозрюваних брати участь у судовому засіданні.
На думку суддів зазначеного суду, саме так слід сприймати положення ч. 3 ст. 396 Кримінального процесуального кодексу України, в якій зазначено, що «якщо особа не бажає брати участь в апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі».
Однак якщо каву по-львівськи можна знайти в будь-якій кав’ярні Львова, то КПК по-львівськи відшукати не можливо. Безперечно, практика, яка склалася у львівській апеляції, не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та паплюжить право особи на захист.
Європейський суд з прав людини у справі «Іглін проти України» зазначив, що Конвенція з прав людини гарантує обвинуваченому «адекватний час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а отже, ця гарантія означає, що підготовка захисту по суті головних обвинувачень може включати проведення з його боку всіх «необхідних заходів». Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без перешкод можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту і таким чином вплинути на результат провадження. При цьому обраний спосіб забезпечення гарантій захисту прав особи повинен відповідати вимогам справедливого суду.
Отже, незважаючи на те, що місто Лева розташоване неподалік від Європи, правосуддя там не завжди відповідає європейським стандартам. Сподіваюся, що це радше виняток із загального правила, а також що у Львові судді сприятимуть розбудові в Україні правової держави.