Юридичний ринок майже не відрізняється від будь-якого іншого, де пропонуються товари чи послуги. Перебуваючи в конкурентних умовах, адвокати мають постійно розвиватись та розробляти цікаві для клієнтів пропозиції, що мовою маркетингу зветься «унікальна торгова пропозиція». Так, це очевидні факти, але від цього не менш актуальні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Різноманітність на ринку юридичних послуг може змусити потенційного клієнта витратити немало часу, щоб зробити вибір: гучні імена та назви чи більш «демократична» вартість послуг, вузька направленість спеціалістів чи повний спектр послуг в одному місці. Але на фоні існуючих «фішок» вигідно виокремлюється так званий гонорар успіху. На відміну від західних ринків, поширення такого формату оплати за юридичну допомогу в Україні лише набирає своїх обертів.
Згадаємо матчастину. Під гонораром у даному вигляді розуміється домовленість, згідно якої клієнт зобов’язується виплатити адвокату в якості винагороди певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта (ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції»). Тобто обов’язок зі сплати гонорару залежить від того, чи буде здобуто адвокатом перемогу в суді.
КГС ВС у справі № 904/4507/18,про яку ми ще згадаємо в наступному розділі, визначив подібний різновид винагороди як витрати на послуги, передбачені договором про надання правничої допомоги, у вигляді бонусу, залежного від результатів розгляду справи. Під час співпраці на таких умовах обидві сторони зацікавлені не в самому процесі співпраці, а у її фінальному результаті — перемозі. Результат у цьому випадку превалює над процесом, адже без нього процес нічого не вартуватиме.
До зарубіжного досвіду звернемось пізніше, спочатку ж розглянемо гонорар успіху по-українськи. Вважаємо, що для широкого розповсюдження такої форми оплати на нашому ринку вже зараз наявний ряд сприятливих факторів
1. Легалізація на рівні Верховного Суду
На сьогодні ані ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ані правила адвокатської етики не передбачають такий різновид винагороди, як гонорар успіху. У Законі йдеться лише про фіксований розмір та погодинну оплату послуг адвоката. Правила, у свою чергу, залишають місце для фантазії, використовуючи поруч з двома вказаними вище формами оплати примітку «тощо». Однак прямого визначення такого виду гонорару законодавство не містить (до речі, як і заборони його застосування).
На цьому етапі на допомогу приходить судова практика. 12 травня 2020 р. можна назвати офіційним днем народження гонорару успіху як явища на вітчизняному юридичному ринку. Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування гонорару успіху як форми оплати винагороди адвокату, однак зазначила, що загальний розмір адвокатського гонорару все ж не має виходити за розумні межі. Тобто вже зараз, за відсутності нормативного визначення, факт існування гонорару, залежного від результату, підтверджено, визнано законним, а отже, сторони договору про надання правової допомоги вільні у його застосуванні.
2. Можливість компенсації гонорару за рахунок іншої сторони
Можливість покладення витрат на професійну правничу допомогу на сторону, що програла судовий спір, є привабливою для потенційних клієнтів. Перемога та фактична реалізація рішення, а в деяких випадках і додаткового рішення стають ще бажанішими, адже в такому разі адвокатські послуги будуть отримані якщо не безкоштовно, то зі знижкою, пропорційною задоволеним позовним вимогам. Гонорар успіху не є виключенням. Згадуваною постановою ВП ВС вирішила стягнути з опонентів скаржника ту частину гонорару адвоката, що мала бути сплачена «...у разі, якщо буде досягнуто мету представництва». При цьому компенсації підлягає не лише фактично сплачена винагорода, а й витрати на правову допомогу, що тільки будуть сплачені клієнтом. На користь наведеного свідчить як чинне законодавство (ст. 126 ГПК України, ст. 137 ЦПК України, ст. 134 КАС України), так і судова практика.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється за наявності доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (нещодавно у справі № 335/14210/18). Тобто навіть за умови фактичної несплати адвокатської винагороди на момент винесення рішення заслужений за успіх гонорар все одно може бути покладений на безуспішних опонентів.
3. Збалансованість інтересів клієнта і адвоката
Наразі гонорар успіху видається формою оплати послуг адвоката, що найкраще збалансовує інтереси надавача та користувача послуг. Переваги для клієнта очевидні. Гонорар успіху дозволяє не вкладатись у процес великими коштами відразу, а розділити свої ризики з адвокатом. Зацікавленість останнього у конкретному кейсі при цьому також не викликає сумнівів, на відміну від інших форм оплати.
Погодинна ставка змушує клієнта підозрювати свого представника в умисному затягуванні процесу (тут доречно згадати жартівливу історію про родину адвокатів, декілька поколінь якої «годувала» одна й та сама справа). Фіксована ж оплата наводить на думки про байдужість адвокатів до справи: гонорар буде сплачено у будь-якому випадку, а отже, сенсу перейматись за процес немає. Описувана позиція, на жаль, є досить розповсюдженою серед користувачів послуг.
Десь посередині зайняв своє місце гонорар успіху. Окрім спокійніших клієнтів, така форма розрахунків має додаткову перевагу для адвоката. З одного боку, кожний процес, який ведеться на умовах no win no fee, більш ризикований, та з іншого — великі ризики тягнуть за собою більшу вартість послуг і більші гонорари. Звісно, питання, чи вартує гра свічок, доволі дискусійне, однак останнім часом в Україні знаходиться все більше фахівців, готових зіграти.
Навіть з огляду на існування сприятливих для поширення умов казати про перетворення гонорару успіху на буденність у нашій країні ще зарано. За динамічністю правовідносин ледь встигає судова практика, а про законодавче регулювання годі й казати, що й насторожує деяких колег.
Натомість законодавство ряду зарубіжних країн містить окремі положення, котрі регулюють сontingent fee (умовна оплата), що позитивно відображається на юридичному ринку. Так, ще на початку 2000-х гонорар успіху міг бути застосований у Канаді, Франції, Греції, Японії, Австралії й ряді інших країн. А у Великобританії гонорар адвоката міг збільшитись у випадку вдалого вирішення справи вже з 90-х минулого століття. Адвокат у Швейцарії не може відмовитись від гонорару навіть у випадку програшу, та за умови здобуття перемоги договором може бути передбачено надбавку. У Сполучених Штатах Америки встановлено обмеження на застосування гонорару успіху: якщо справа пов’язана з розлученням та сплатою аліментів або є кримінальною, no win no fee у договорі з адвокатом прописати не вийде.
Україна поки не може похвалитися високою розповсюдженістю та достатнім регулюванням у цьому питанні, але сподіваємось на поступове удосконалення ситуації, щоб кожен адвокат мав можливість обрати свій вид оплати без огляду на прогалини в законодавстві, а клієнти мали змогу купувати результат, а не процес його здобуття.