Порівняно свіже для нашої правової системи поняття «фраудаторного правочину» почало з’являтися в судових рішеннях на початку 2019 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Простим пошуком в системі Lex знаходимо трохи менше 400 судових справ, де це поняття згадується.
І оскільки нормативного визначення воно не має, до нього вже узвичаєно доточують пояснення: фраудаторний правочин (тобто правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору), - чи якесь подібне.
Його нормативне закріплення колись таки відбудеться, а поки Верховний Суд викарбовує обриси цього поняття. Зокрема у постанові від 7 жовтня 2020 р. по справі № 755/17944/18 сформульовано висновок щодо конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі, яка включає:
- момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги);
- контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);
- ціну ((ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
У «свіжій» постанові від 19 травня 2021 р. по справі № 693/624/19 (Юридична Газета про неї писала) Верховний Суд застосував цю конструкцію, врахувавши момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні в справі), контрагента, з яким боржник вчинив оспорювані договори (який був учасником товариства - боржника), ціну в оспорюваних договорах купівлі-продажу (майно було продано за мізерну ціну), сформулював висновок, що боржник діяв очевидно недобросовісно та зловжив правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а отже «вжив право на зло».
У ще «свіжішій» постанові від 26 травня 2021 р. по справі № 727/2525/20 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу кредитора, який шість років добивався визнання недійсним договору, учиненого боржником, та нагадав висновок Верховного Суду у справі № 922/1903/18 про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Цікаво, що серед згаданих вище майже 400 справ, у яких фігурують фраудаторні правочини, справи про банкрутство складають дуже незначну частку, хоча Велика палата ВС у справі № 369/11268/16-ц вказувала, що фраудаторні правочини в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (у банкрутстві (ст. 20 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» (нині у ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства – прим. авт.)); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону «Про виконавче провадження»).
Цю постанову ВП ВС суди в своїх рішеннях цитували майже 500 разів за неповних два роки після її ухвалення, а в останні два тижні – вже 22 рази.
З цього можна зробити обережний висновок, що судова практика «повертається лицем» до фраудаторних правочинів, тепер це поняття набуло виразніших контурів і стало широко вживаним, а отже варіантів завчасно продати чи подарувати майно, аби його не стягнули на користь кредитора, у прихильників таких трюків значно поменшає.
Спори про визнання недійсними договорів, які тепер стали називати фраудаторними, і раніше були. Але оскільки поняття не було узвичаєне, недобросовісні сторони таких договорів з того користувалися й мали реальні шанси домогтися протиправного результату й ухилитися від виконання обов’язків перед кредиторами.
Схоже, ті часи минули…
Слідкувати з стрімким поширенням практики визнання таких правочинів недійсними легко в правовій системі Lex.
