В односторонньому порядку розірвати договір про визнання електронних документів (далі – Договір) фіскальні органи можуть виключно з підстав, які передбачені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, що затверджена наказом державної податкової адміністрації від 10 квітня 2008 р. №233 (далі – Інструкція). До таких підстав належать:
- неподання платником ПДВ нового посиленого сертифікату відкритого ключа замість скасованих; або
- зміна платником ПДВ місця реєстрації.
У такому випадку до укладення нового Договору платник ПДВ подає декларацію у загальному порядку в паперовій формі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Таке роз’яснення було надано ДФС України у листі №25868/6/99-99-08-02-01-15 від 30 листопада 2016 р. Отже, розірвання Договору з інших підстав, яке практикують останнім часом фіскальні органи, є незаконним.
Водночас у вказаному листі ДФС України нічого не зазначає стосовно законності вимоги контролюючих органів терміново укласти додаткову угоду до договору про визнання електронних документів, відповідно до якої податковий орган матимете право тимчасово призупинити дію договору у разі виникнення у нього сумнівів у автентичності податкових документів в електронному вигляді. Нагадуємо, що можливість укладення таких додаткових угод не передбачена ні Інструкцією, ні будь-якими іншими положеннями податкового законодавства. На нашу думку, такі вимоги контролюючих органів є незаконними.
За загальним правилом, подання податкової звітності засобами електронного зв’язку є правом платників податків, а не їх імперативним обов’язком, що випливає з п. 49.3 ст. 49 ПК України. Водночас для деяких категорій платників податків закон в імперативному порядку передбачає подачу податкової звітності виключно в електронній формі за умови проведення реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз. 2. пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39, п. 49.4. ст. 49 ПК України). Таким чином, в окремих випадках електронне декларування є невід’ємною частиною публічного обов’язку особи як платника податку.
При цьому Податковий кодекс України в усіх випадках, де наявна згадка про подачу особою документів чи звітності в електронній формі, містить виключно єдину вимогу, якої при цьому має дотримуватись особа: реєстрація електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Єдиним винятком є положення абз. 2 пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України, що вимагають від платників податків при подачі звіту про контрольовані операції дотримання також вимог закону щодо електронного документообігу.
Тобто Податковий кодекс України прямо не передбачає як необхідну імперативну умову виконання публічного обов’язку у вигляді подання звітності чи відповідних документів у електронній формі попереднє укладення між контролюючим органом та платником податків договору про визнання електронних документів. При цьому, як не дивно, податковий закон взагалі прямо не наділяє податкові органи повноваженнями щодо укладення з платниками податків таких договорів.
Варто зауважити, що якщо проаналізувати спеціальне законодавство у сфері електронного документообігу, то воно теж не покладає на платників податків безумовного обов’язку по укладенню з контролюючим органом договорів про визнання документів в електронній формі. Зокрема, у ст. 14 закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» №851-IV від 22.05.2003 передбачаються альтернативні підстави для виникнення правовідносин:
1) в силу наявності відповідної вказівки у законодавстві або
2) в силу укладення між суб’єктами відповідного договору.
Крім того, на момент прийняття вказаного закону чинне у той період податкове законодавство базувалось на принципі добровільності подання податкової звітності в електронному вигляді, оскільки вибір способу її подання був правом платника податків без будь-яких виключень. Так само, згідно з преамбулою Інструкції, вона поширюється на платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді. Ця Інструкція наразі є єдиним нормативно-правовим актом, що передбачає укладення договорів про визнання електронних документів.
Таким чином, оскільки на сьогодні обов’язок звітування засобами телекомунікаційного зв’язку є публічним імперативним обов’язком платників окремих податків, такі правовідносини повинні врегульовуватись виключно нормами чинного законодавства України, але не у договірному порядку.