Упродовж лютого-березня Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало два звіти навколо ситуації в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У першому — під назвою «Захист цивільних осіб: вплив військових дій на цивільних осіб з 24 лютого 2022 року» Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні (ММПЛУ) наводить дані втрат серед цивільного населення України через повномасштабну війну, викликану агресією російської федерації. Упродовж двох років, йдеться у звіті, загинуло понад 10 тисяч цивільних, майже 20 тисяч були поранені. Фактичні цифри, припускає ММПЛУ, можуть бути суттєво більшими.
Другий звіт — «Ситуація з правами людини під час російської окупації території України та її наслідки» — Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило 20 березня. Ознайомитися з ним англійською можна тут.
Ця доповідь ґрунтується на більш ніж 2,3 тис. інтерв’ю з жертвами та свідками дій російської окупаційної влади на тимчасово окупованих нею територіях України з акцентом на широкомасштабні порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини.
«Спочатку в якості цілі російські окупаційні сили обирали людей, яких вважали загрозою безпеці. З часом коло осіб розширилось та включало будь-кого, хто був противником окупації. російські війська запровадили суворий контроль за пересуванням жителів, грабували будинки та підприємства», – йдеться в документі.
За беземоційною мовою звіту — людські драми та трагедії. «Юридичній Газеті» випало поспілкуватися з 25-річним Юрієм, який провів у Херсоні перших два місяці з понад 8-місячної російської окупації. Невдовзі після звільнення міста, в грудні 2022-го року, невибірковий російський обстріл забрав життя його бабусі.
Наводимо його розповідь:
– Бабуся загинула, коли вдвох із дідусем переправлялася човном з острова на Дніпрі неподалік Херсону до, власне, міста. На острові вони мали дачу, літо та осінь 2022-го провели там. А тут вже зима наближалась, кілька тижнів як Херсон знову став вільним.
На декілька днів наша влада відкрила проїзд по воді для того, щоб люди з Великого та Малого Потьомкінських островів мали змогу дістатися до Херсону. Тільки-но човен моїх виплив з протоки, що поєднується з Дніпром, як почали стріляти з берега, підконтрольного росіянам, орієнтовно в районі села Білогрудове. Одна куля влучила в бабусю…
Наскільки знаю, того дня росіяни обстріляли ще один човен, точно не скажу, скільки людей в ньому було. Тіло людини з того човна знайшли аж після підриву Каховської ГЕС, тобто через пів року, десь біля Коблево на межі Миколаївської та Одеської областей.
Мої батьки як пробули в Херсоні всю окупацію, так і зараз там живуть, попри щоденні обстріли з лівого берега. У їхньому під’їзді росіяни забрали сусіда з другого поверху. Приїхали військові та хтось типу ОМОНу. Побили цього чоловіка — батьки чули його крики, бачили, що коїться, по встановлених в домі камерах відеоспостереження. росіяни кричали, що він нібито терорист і намагався десь там закласти вибухівку. «Запакували» його, вивезли, квартиру пограбували. Розповідають, що навіть лінолеум видрали.
Відтоді сусіда моїх батьків так ніхто і не бачив.
Коли невдовзі окупанти помітили камеру відеоспостереження на домі, то вломилися до батьків у квартиру. Батька, на щастя, вдома не було, а то могли і його забрати. А от мама перелякалася дуже. Розповідає, що відчинила двері двом чоловікам. Один представився слідчим, він був у цивільному та справив враження наче адекватної людини. Інший, згадує, був кремезним російським військовим, обличчя закривав. Цивільний ввічливо попросив віддати блок керування камерою, де всі записи зберігаються. Військовий натомість поводився агресивно, кричав. В якийсь момент навіть наставив на маму пістолета. Якби цивільному не вдалося трохи заспокоїти військового, справа могла завершитись кепсько. У результаті той пристрій, що їх цікавить, вони таки забрали.
Нас однією машиною з Херсона виїжджали четверо, два хлопці і дві дівчини. Рішилися вже тоді, коли на вулицях росіяни почали активно хапати хлопців призовного віку. На той момент ще існував проїзд через Снігурівку (у березні 2022 року невеличке місто стало для російської окупаційної армії стратегічно важливим пунктом і логістичним центром — ред.). Рухалися об’їзними дорогами, через села, загалом пройшли приблизно через 15 окупаційних блокпостів. Вважаю, нам просто пощастило, що на блокпостах з нами поводилися більш-менш нормально. Хіба що «просили» (насправді вимагали) цигарок. Але ми до такого завчасно підготувалися.