Влада постійно змінює правила взаємодії з бізнесом, не встигаючи оцінити ефективність старих та обґрунтувати доцільність нових. Можливо, такий «вал» законодавчих змін є відображенням занадто швидких змін світових процесів. Однак чи належно в них відображена тенденція до посилення світового протекціонізму та ізоляціонізму? Чи закріплена реакція України на ці явища в системних нормативних актах?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповіді на ці питання є важливими для бізнесу, який сподівається захиститися від «нечесного» імпорту або, навпаки, прагне розкрити весь потенціал вільного обігу товарів, активно розширюючи свою частку на ринку. Тобто ініціюючи певне розслідування або, навпаки, заперечуючи проти можливого застосування обмежувальних заходів, бізнес має оцінити, якою буде відповідна реакція органів держави, відповідальних за застосування інструментів торговельного захисту (далі – ІТЗ).
Враховуючи, що питанню торговельного захисту у світі приділяють важливе значення (до того ж іноді у достатньо своєрідних формах, наприклад, під егідою «заборона імпорту товарів, вироблених за допомогою примусової праці», «декарбонізація виробництва» тощо), Національна економічна стратегія, затверджена постановою КМУ від 03.03.2021 р. №179, як видається, мала б включати, зокрема, принципи використання ІТЗ. Однак чи це дійсно так?
Торговельний вектор у Національний економічній стратегії
Національна стратегія виділяє такі пріоритети (із зазначенням завдань, які повинні реалізовуватися):
1. Захист національних виробників на зовнішніх ринках:
- використання механізмів Світової організації торгівлі та міжнародних договорів України з метою збереження доступу українських товарів на зовнішні ринки;
- представлення позиції України у процедурах торговельного захисту, які проводять іноземні держави щодо українського експорту;
- усунення прогалин у законодавстві щодо захисту національних виробників на зовнішніх ринках та щодо вирішення спорів за міжнародними договорами України;
- представлення позиції України у процедурах вирішення спорів у межах Світової організації торгівлі та міжнародних договорів України.
2. Застосування інструментів торговельного захисту:
- впровадження осучаснених підходів до проведення торговельних розслідувань, враховуючи національні інтереси України;
- забезпечення, збереження та відновлення рівних конкурентних умов на внутрішньому ринку шляхом використання інструментів торговельного захисту;
- вдосконалення законодавства України щодо застосування інструментів торговельного захисту та механізму використання інструментів торговельного захисту, розширення можливості українського бізнесу для захисту власних інтересів, оперативне реагування на прояви недобросовісної конкуренції та зростаючого імпорту;
- підвищення кваліфікації співробітників центральних органів виконавчої влади, що займаються питаннями торговельного захисту.
Якщо їх проаналізувати, видається, що все вищезазначене і так є звичайними орієнтирами/завданнями органів влади, залучених до застосування ІТЗ, але аж ніяк не тягнуть на завдання, які повинні ставитися і вирішуватися в межах Національної стратегії.
Україна постановила, що індикаторами реалізації вказаних завдань має бути входження України до ТОП-30 рейтингу Індексу легкості ведення бізнесу за компонентом «Міжнародна торгівля» та підвищення частки інвестиційного імпорту не менше ніж до 30%.
Щодо першого індикатора, то навряд чи Україна зможе оцінити досягнення такого показника, оскільки Світовий банк припиняє розробку та оприлюднення рейтингу Індексу легкості ведення бізнесу «Doing business"».
Другий індикатор також видається розпливчастим, оскільки по-різному оцінюється поняття «інвестиційний імпорт». До того ж такий індикатор показує, що Україна залишається «сировинним» торговим партнером, посилює боротьбу з неконкурентним «сировинним імпортом» та є більш лояльною щодо «інвестиційного» імпорту (технологій, обладнання тощо). При цьому розвинені країни, навпаки, обмежують імпорт з високою доданою вартістю (захищаючи власні високотехнологічні виробництва) та заохочують дешевий сировинний імпорт (для глибокої переробки на власних підприємствах).
Отже, Національна стратегія в частині реалізації політики торговельного захисту може залишитися таким самим декларативним документом, як і інші стратегії/програми до неї.
Економічна безпека і торговельний захист
Інший ключовий нормативно-правовий акт, який варто розглянути у взаємозв’язку з питаннями торговельного захисту, є Стратегія економічної безпеки України на період до 2025 р., затверджена Указом Президента від 11.08.2021 р. №347/2021. Стратегія безпеки враховує такі чинники як застосування іншими країнами протекціоністських заходів щодо своїх виробників, додаткові санкції з боку Російської Федерації. Окремо виділені ризики обмеження експорту у разі введення нових вуглецевих податків для українських товарів.
Водночас Стратегія безпеки, окрім ідентифікації загрозливих чинників (тенденцій) в економіці саме для України, також має пропонувати завдання з їх протидії. Одними з основних викликів та загроз у сфері виробничої безпеки є надмірне проникнення імпорту на внутрішній ринок і витіснення з нього українських виробників, а у сфері зовнішньоекономічної безпеки – збільшення кількості протекціоністських заходів, які застосовують іноземні держави щодо українських товарів (високий рівень ставок митних тарифів, інших митних зборів, платежів, а також використання нетарифних бар'єрів – сертифікація, дозволи, ліцензії тощо).
Отже, на рівні Стратегії безпеки Україна закріпила, що українська продукція на світових ринках масово піддається заходам торговельного захисту з боку інших держав (тобто нечесно конкурує, що змушує інші держави реагувати), а на внутрішньому ринку національні товаровиробники масово потерпають від засилля «нечесного» імпорту.
Європейська торговельна політика: багатовекторний захист власних інтересів
Аналізуючи Національну стратегію і Стратегію безпеки з позиції застосування ІТЗ, варто звернутися до оцінки європейської торгової політики, оскільки Європейський Союз (ЄС) сьогодні є найбільшим торговим партнером України. До того ж останнім часом європейська політика зазнала певних змін.
Для тих, хто уважно стежить за торговельною політикою ЄС, не є новиною, що ЄС змінює її у більш оборонний підхід, орієнтований на просування своєї внутрішньої політики в контексті зростання міжнародної напруженості. Основою нової торговельної політики ЄС є open strategic autonomy (відкрита стратегічна автономність) або self-centred multilateralism (егоцентрична багатосторонність). Її описують таким чином: «ЄС повинен діяти в новому багатополярному глобальному порядку, що характеризується зростанням напруженості між основними гравцями».
Проявами «нової» торговельної політики можна назвати прагнення ЄС продовжити трирічні обмеження на сталь, запроваджені у 2019 р. у відповідь на американські тарифи на сталь та алюміній. Вона також надає поштовх до нового «інструменту проти примусу», який має стримувати іноземні уряди від таких дій як санкції проти Німеччини за продовження впровадження газопроводу «Північний потік-2».
Додатково на користь впровадження і розвитку нової торговельної політики ЄС може свідчити відповідна статистика: станом на 31.08.2021 р. діяли 108 антидемпінгових і 18 спеціальних заходів, а в процесі перебувало 61 розслідування.
Нова торговельна політика ЄС спрямована, зокрема, на посилення спроможності торгівлі підтримувати цифрові та кліматичні зміни (в тому числі досягнення цілей Європейської Зеленої Угоди (European Green Deal). Єдині географічні зони, на яких зосереджується увага ЄС у новій торговельній політиці, це його безпосереднє сусідство та Африка. «З більш широкої стратегічної позиції, для ЄС буде важливо зміцнити відносини з країнами Європи та навколо неї, а також поглибити взаємодію з африканським континентом та африканськими державами», – йдеться в цьому документі.
Тож Україна, як один з найближчих сусідів ЄС, має шанс вибудувати достатньо паритетні відносини з ЄС, спираючись на власні оновлені стратегії.