Кожен із нас має використовувати всі свої можливості та зв’язки, аби доносити позицію України в країнах Заходу. І йдеться не тільки про істеблішмент, а й про пересічних громадян і побутові контакти. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Нещодавно я брав участь у Першому щорічному американсько-українському «Саміті Свободи» у Вашингтоні. Одна з основних цілей цієї триденної конференції — зміцнення стратегічного оборонного партнерства між нашими країнами, а також підтримка досліджень і фінансування інноваційних методів лікування і реабілітації для українських ветеранів війни. З боку Сполучених Штатів у конференції брали участь представники істеблішменту, оборонних компаній, військові. Українська делегація також складалася з ветеранів українсько-російської війни, представників компаній оборонно-промислового комплексу, громадських організацій, політиків тощо. Про що говорили Оскільки я адвокат, а також представник громадськості в різні періоди в різних установах і відомствах, досвід публічних виступів у мене також досить значний. Але цього разу у Вашингтоні було дещо особливе. До мене підходили люди та дякували за розмову, дехто казав, що розплакався під час доповіді. Хоча історія, якою я ділився зі слухачами, точно не була аж такою драматичною, як, наприклад, у хлопця з «Азову» — студента Херсонського морського коледжу, який потрапив у російський полон, де його катували, але він дивом повернувся звідти живим на відміну від своїх друзів. Я ж розповідав про декілька днів з операції зі звільнення о. Зміїний, де брав участь як коригувальник вогню. Це була розповідь про те, як наша САУ «Богдана» вийшла з ладу у найвідповідальніший момент і ми знайшли в сусідньому селі звичайного слюсаря, який раніше займався ремонтом тракторів. За допомогою невеличкого верстата, молотка, напилка і підручних засобів той чоловік відремонтував нашу «Богдану». Ця історія була лише однією з десятків, а то і сотень прикладів, які мали почути наші стратегічні партнери цими днями. Історія про те, які трансформації переживає Україна та її народ заради перемоги демократії над диктатурою, свободи над рабством, життя над смертю. Як сільський слюсар в одну мить перетворюється на інженера артилерійської установки, як адвокат разом із колегами по ринку та клієнтами коригують вогонь по позиціях окупантів, як всією країною ми збираємо на РЕБи, FPV, автівки, відновлення та реабілітацію наших військових тощо. Але водночас нам дуже непросто, коли допомога Заходу затримується, а власного ресурсу нам ще не вистачає. Ми говорили про те, що нам потрібна допомога, яка б дозволила масштабувати виробництво озброєння та військової техніки тут в Україні, адже у випадку України час — це навіть не про гроші. Час — це життя. І коли техніка направляється за кордон для ремонту, ми втрачаємо і час, і життя. В цей момент руйнуються світи, адже піхоті потрібна підтримка — артилерія. Так само це стосується і виробництва снарядів, навчання військових і всього іншого. Окрім цього, я також був учасником декількох інших дискусій, де представники американських компаній з великою зацікавленістю спілкувалися з українськими виробниками, зокрема засобів радіоелектронної боротьби, ППО. Обговорювалося досить багато прикладних питань, з якими американські компанії не стикалися, адже це виклики нової сучасної війни, якою, власне, є війна України з рф. Звісно, що я не можу розкривати деталей про результати цього саміту для України, але зазначу, що цей захід проведений не дарма. Про інсайти та інсайди Після цієї триденної конференції та подальшої робочої поїздки Сполученими Штатами я виділив для себе такі світоглядні наративи громадян США — як істеблішменту, так і пересічних людей — щодо України. Тут, думаю, не слід пояснювати, чому ми взагалі маємо перейматися думкою нашого стратегічного партнера. Отже: Перше. Більшою мірою для пересічного громадянина США війна України та рф — це всього лише війна України та рф, далекий регіональний конфлікт. Тобто немає розуміння, що ця війна в принципі підриває фундамент сучасної світобудови та міжнародної безпеки і, якщо дати перемогти злу, то це запустить ефект доміно по інших частинах світу. Це те, що ми маємо доводити не тільки на рівні публічних виступів наших політиків чи в їхньому спілкуванні із західними колегами. Ми маємо на побутовому рівні (у телефонних дзвінках, повідомленнях родичам/друзям/колегам, які проживають за кордоном, репостах у соцмережах) доносити, що це епічна битва добра зі світовим злом, і стосується вона не далеких України та росії, а всього людства. Друге. Багато американців вважають, що фінансова допомога, яку Штати надають Україні — це пряма інвестиція коштами платників податків. Проте у більшості випадків це якраз мільярдні інвестиції в економіку США. Адже саме Сполучені Штати отримують оборонне замовлення для України. По суті, кошти, які йдуть на озброєння для нашої країни, отримують американські оборонні компанії, що виготовляють для нас снаряди, бронетехніку, засоби ППО тощо. Минулого року Штати витратили лише 6% свого оборонного бюджету на допомогу Україні, хоча навіть такий відносно невеликий відсоток для нашої держави — це дуже суттєва підтримка розміром 60 млрд доларів. І в США є великий потенціал надавати ще більше без шкоди власним інтересам. У цьому розрізі так само треба проводити комунікаційну роботу. Та пояснювати це простим громадянам, що допомагати Україні — це не просто бути на правильному боці історії, а це ще й економічно вигідно. Третє. Страх ескалації. Якщо більшою мірою перші два пункти стосувалися звичайних громадян Сполучених Штатів, то цей пункт якраз радше притаманний владним колам. Про це казав під час свого виступу і Курт Волкер, американський дипломат, який з 2017 до 2019 року обіймав посаду спеціального представника Держдепартаменту США з питань України. Він підкреслив, що у зовнішній політиці дійсно значною кількістю лідерів керує страх. Це страх чого завгодно: ядерного удару, Третьої світової, розпаду росії. Тому ніхто не бачить і комплексної стратегії перемоги України, затримуються рішення щодо допомоги. На підтвердження його слів наведу приклад від себе. Під час саміту я спілкувався з багатьма американськими військовими у відставці, ветеранами. За моїми враженнями, значна кількість таких військових, які мають бойовий досвід, але зараз, по суті, на пенсії, готові були б допомагати Україні навіть у роботі тих самих F-16: це може бути пілотування, технічне обслуговування тощо. Проте немає політичного рішення. Хоча багато з тих, з ким я спілкувався, сказали, що все це цілком реальні речі. Четверте. Корупція. Куди ж без неї. Про неї говорили і під час панельних дискусій, і в кулуарах. Зокрема, американці згадували кейс колишнього очільника Верховного Суду Всеволода Князєва. Це дійсно ганьба національного масштабу, коли люди, які впливають на ухвалення рішень щодо фінансової підтримки України, з непідробним шоком обговорюють мільйонні суми хабарів, що обертаються в судовій системі нашої держави. Стабільність і прогнозованість правоохоронної та судової систем — ось чого від нас дуже чекають США. П’яте. І про перемогу. Що приємно констатувати, що попри усе наведене вище, за моїми враженнями, більшість американців все-таки вірять у перемогу України. Правда, межі перемоги часто різняться. Окрім цього, думаю, що вони вірять і у відновлення України. Саме тому, власне, й інвестують кошти в нашу державу. Мені дуже сподобалися досить відверті й щирі слова Курта Волкера, що при бажанні США точно змогли б надати Україні необхідні сили для того, щоб перемогти рф. На думку Волкера, ця перемога повинна бути реалізована, коли Україна відновить свою територіальну цілісність у кордонах 1991 року. P.S. Я б дуже хотів, щоб наступний такий «Саміт Свободи» пройшов вже не у Сполучених Штатах, а в Україні, адже дуже важливо, щоб представники США змогли відчути наші реалії. Напевно знаю, що організатори заходу готові забезпечувати учасників усім необхідним для гарантування їхньої безпеки: броньованими автомобілями, касками, бронежилетами тощо. Все для того, аби вони приїхали в Україну, побачили зсередини наше життя, а вже потім у себе на батьківщині стали, скажімо так, адвокатами нашої країни і робили все для того, щоб допомоги ставало більше.
09 липня 2024, 10:45