Правила адвокатської етики від 01.10.1999 р., видані тоді ще Вищою Кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України, тісно пов'язували приватне життя адвоката з його професійною діяльністю, а наслідки поведінки адвоката в особистому житті неминуче мали вплив на його професійну діяльність. Зокрема, у ст. 11 Правил від 1999 р. «Чесність і порядність» було зазначено: «Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним та порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Культура поведінки
У ст. 13 Правил від 1999 р. «Культура поведінки» зазначалося: «Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитися гідно, стримано, тактовно, за можливості зберігати самоконтроль і витримку, у процесі здійснення своєї професійної діяльності мати гідний зовнішній вигляд».
Цілком логічно, що адвокат як представник конституційного інституту захисту від обвинувачення повинен не лише досконало володіти знанням законів, але й мати бездоганну ділову репутацію у повсякденному житті. Адже поведінка однієї особи як представника такого інституту адвокатури впливає на репутацію загалом усієї адвокатури. Таким чином, 3‑5 років тому адвокати скромно вели свої сторінки в соціальних мережах або взагалі їх не мали, або мали їх під псевдонімами, які не давали можливості ідентифікувати особистість. Вони не додавали до друзів своїх клієнтів, суддів, опонентів, а тому поведінка адвоката ніколи не виходила на загальний розсуд.
Етика в інтернеті
Сьогодні часи змінилися… Змінилися також Правила адвокатської етики, які вже не містять навіть згадування про «приватне життя» адвоката. Натомість Політика конфіденційності соціальних мереж сьогодні вимагає повної ідентифікації зареєстрованої в соціальній мережі особи. Водночас адвокати все більше прагнуть популярності та визнання за допомогою соціальних мереж, тому роблять вдалі та не дуже вдалі публікації щодня чи мало не щогодини. Тобто Політика соціальних мереж передбачає наслідки використання такого інструменту, прагне попередити та захистити користувачів від порушення закону та посягання на честь і гідність користувачів соціальних мереж, маючи можливість ідентифікувати особу порушника та притягнути до відповідальності.
Якщо брати в розрізі професійної діяльності, то чинні Правила адвокатської етики, затверджені Звітньо-виборчим з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 р., містять розд. VIIІ Правил адвокатської етики під назвою «Дотримання норм адвокатської етики при використанні мережі Інтернет».
Зокрема, у ч. 1, 2 ст. 59 Правил адвокатської етики від 09.06.2017 р. зазначено: «Участь адвоката в соціальних мережах (наприклад, Facebook, Twitter, LinkedIn, Pinterest, Google Plus+, Tumblr, Instagram, Flickr, MySpace та інш.), інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте адвокат може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету адвокатів та адвокатури загалом. Адвокат у процесі користування соціальними мережами, інтернет-форумами та іншими формами спілкування в мережі Інтернет повинен дотримуватися своїх професійних обов'язків, передбачених чинним законодавством України, цими Правилами, рішеннями З'їзду адвокатів України та Ради адвокатів України.
Беззаперечно, сьогодні соціальні мережі вторглися в особистий простір адвоката, а тому ці інструменти мають такі важливі аспекти: роль в особистому житті та роль у професійній діяльності.
Особистий простір та соціальні мережі
Якщо раніше публічність юридичної сфери відображалася на спеціально розроблених сайтах, де інформація публікується після 10 рецензій та в суворій витримці до емоційного забарвлення, то особиста сторінка адвоката є повноцінним носієм інформації не лише про професійні навички, але й про емоційний стан, особисте життя, склад характеру, безпосередні відгуки клієнтів, повагу друзів, наявність зв'язків, політичні та смакові вподобання.
Водночас такий стан речей вносить елемент відповідальності для адвоката, оскільки такий всебічний «контроль» вимагає від адвоката більш стримано висловлювати свої думки про складні, важливі та емоційні події, стратегічно помилкові рішення апарату державного управління, казуси в нормативних документах, очевидні порушення в діях суб'єктів владних повноважень, незгоду з податковою політикою. Адвокатам потрібно бути більш стриманими в думках про речі, які для звичайної людини можуть включати елемент нецензурної лексики, сарказму та «відкритої особистої думки». Адже клієнт і соціум стежить, рівняється та оцінює.
Роль соціальних мереж у професійній діяльності адвоката
Особисто для мене роль соціальних мереж сьогодні є недооціненим робочим інструментом в діяльності адвоката. Кожен державний орган, установа, поважна компанія мають сторінки в соціальних мережах. Мета створення таких сторінок є абсолютно різною: для відстежування відгуків клієнтів та якості роботи персоналу, для рекламування та залучення клієнтів або виключно для публічності.
Однак, якщо ще 1‑2 роки тому адвокати використовували лише «письмову» форму звернення, скарг для отримання інформації чи висловлення пропозиції, а для залучення уваги ЗМІ до висвітлення тієї чи іншої події потрібно було докласти неабияких зусиль, то сьогодні досягнувши певного рівня популярності в соцмережах, адвокат має можливість тегнути держорган, міністерство, брендову компанію, зробивши відповідну провокаційну чи пропозиційну публікацію, та має можливість отримати відповідь не впродовж 30 днів, як всі ми звикли, а здебільшого через 1‑5 днів. При чому до участі в обробці такого запиту можна одночасно залучити всіх «дійових осіб» та уникнути питання пересилання звернення «за належністю».
На рівні державних органів цей інструмент працює для швидкого усунення таких порушень як відсутність зв'язку в судових органах, відсутність каналізаційного люка, відсутність необхідної інформації на сайті державного органу, яка обов'язково повинна бути опублікована, отримання реквізитів, роз'яснень щодо порядку звернення тощо.
Такий інструмент відкрив простір для оперативного вирішення ситуації за кілька днів, на що раніше доводилося витрачати кілька місяців. Адже якщо раніше «двостороннє» листування ні до чого не призводило, оскільки другий адресат розумів, що про «відписку» ніхто не дізнається, окрім того, кому така відписка направлена, то сьогодні у разі публічної скарги в соціальних мережах дізнаються не лише підписники особи-скаржника, але й підписники такого держоргану чи компанії, яка допустила порушення, а також керівництво та колеги, які обов'язково стежать за популярністю сторінки та репутацією державного органу.
Відкривши інструмент звернення через соціальні мережі, я можу констатувати, що цей інструмент сьогодні є ефективним та дієвим, але він покладає на адвоката тягар відповідальності та зваженості, зокрема, не зловживати цим інструментом, користуватися ефективно та беземоційно. Адже в іншому випадку нав'язливі й неконструктивні звернення, систематичне та недоцільне висловлення особистої думки про тих чи інших публічних персон може призвести до формування репутації такого адвоката як «постійного скаржника». Такі випадки вже існують.
Приватне життя чи професійна діяльність?
Ще молодий, але вже такий ефективний інструмент у професійній роботі адвоката залишає відкритими два аспекти: приватне життя та/або професійна діяльність. Як далеко допускати публіку до особистого життя та приватних думок адвоката?
На це питання кожен адвокат у кожній своїй публікації приймає рішення самостійно. Зважаючи на те, які б Правила адвокатської етики не діяли чи як би не змінювалася Політика конфіденційності соціальних мереж, кожен соціально активний адвокат повинен усвідомлювати свою роль та роль одного публічного висловлювання про будь-яку подію на формування думки про інститут адвокатури, а також на думку соціуму загалом.
Таким чином, професія адвоката, незважаючи на відсутність у Правилах адвокатської етики вимоги до приватного життя, покладає на адвоката тягар відповідальності за публічність свого приватного життя та результати професійної діяльності, які в нашому випадку нерозривно пов'язані. Тому щодня, кожним рішенням, кожною думкою доводиться балансувати, бути дружніми й професійними, на чиїй сторінці та яким би вихром емоцій, обурення, незгоди ми не були б переповненими.