Декілька днів тому Верховна Рада проголосувала в першому читанні за проект Закону «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо деяких питань виконання Глави 5 Розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» № 7420, який можна назвати "малим" Митним Кодексом України за його фундаментальні зміни в діюче митне законодавство та велику кількість нових для митного законодавства новел.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наша країна прагне до наближення митного законодавства України до митного законодавства ЄС, впровадження європейських практик у здійснення митної справи в Україні, підготовки національного законодавства до виконання організаційних процедур для приєднання України до Конвенції про процедуру спільного транзиту від 20.05.1987 й участі нашої країни у Новій комп’ютеризованій транзитній системі (NCTS), що використовується договірними сторонами Конвенції, а також до сприяння ефективному захисту прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Отже, цей законопроєкт передусім спрямований на врегулювання питань авторизованого економічного оператора (АЕО) та застосування процедури спільного транзиту (ПСТ або NCTS). Цим питанням присвячено більшу кількість запропонованих новацій.
Особливістю законопроєкту є те, що він практично не має відсильних норм на підзаконні нормативно-правові акти, тобто усі запропоновані норми Митного кодексу є нормами прямої дії.
Водночас окрім питань АЕО та ПСТ у законопроєкті запропоновано повністю оновлену Главу 4 Митного кодексу України «Оскарження рішень, дій або бездіяльності митних органів, їх посадових осіб та інших працівників і порядок розгляду звернень митними органами» та фундаментальні зміни до Глави 3 МКУ «Інформування, консультування та попередні рішення з питань митної справи».
Саме на вказаних новаціях більш детально зосередимося в цій статті.
Зміни, передбачені до Глави 3 МКУ «Рішення митних органів. Інформування та консультування з питань митної справи»
Стаття 19 МКУ викладена в новій редакції, в якій закріплено визначення поняття «рішення митного органу» та встановлюється, що таке рішення приймається безоплатно і діє на всій території України безстроково. Зазначені рішення можуть бути оскаржені відповідно до Глави 4 МКУ (про це детально йтиметься далі).
Статтею 19-1 встановлюється форма рішень митного органу. Такі рішення приймаються письмово в паперовій або в електронній формі. Рішення в паперовій формі оформлюються у вигляді наказу, розпорядження, повідомлення, листа, авторизації, дозволу або за іншою формою, передбаченою законодавством. Рішення в електронній формі оформлюються як окремий електронний документ або шляхом внесення відомостей про прийняте рішення до відповідних інформаційно-телекомунікаційних систем.
Способами оформлення рішення є:
- внесення або оформлення відповідної відмітки, запису із зазначенням дати, прізвища, власного імені та підпису (у тому числі електронного підпису) посадової особи митного органу;
- накладення відповідного митного забезпечення;
- надання усного дозволу митного органу на вчинення певних дій;
- письмова фіксація прийнятого рішення в інший спосіб, не заборонений законом;
- за принципом мовчазної згоди у випадках, визначених законодавством України з питань митної справи.
При цьому рішення митних органів, які приймаються в усній формі, для цілей оскарження таких рішень вважаються діями посадових осіб митних органів.
У статті 19-2 встановлено види рішень митних органів та підстави їх прийняття.
Так, рішення митних органів приймаються:
- за заявою підприємства;
- під час виконання митних формальностей;
- у провадженнях у справах про порушення митних правил;
- під час оскарження рішень митних органів;
- в інших випадках, передбачених законодавством України з питань митної справи.
За заявою підприємства митні органи приймають:
- рішення щодо авторизацій АЕО;
- рішення щодо авторизацій на застосування спрощень;
- рішення щодо статусу гаранта;
- рішення щодо дозволів на провадження видів діяльності, визначених статтею 404 цього Кодексу;
- рішення щодо авторизацій на застосування процедури кінцевого використання товарів;
- рішення щодо зобов’язуючої інформації;
- інші рішення, що приймаються відповідно до законодавства України з питань митної справи.
Рішення митних органів можуть бути таких видів:
- про розгляд заяви;
- про відмову у розгляді заяви;
- про продовження строку прийняття рішення;
- про запит документів та/або інформації;
- про надання рішення;
- про відмову в наданні рішення;
- про внесення змін до рішення;
- про перегляд рішення;
- про зупинення рішення;
- про оцінку вжитих заходів;
- про поновлення рішення;
- про скасування рішення;
- про анулювання рішення;
- про залишення рішення без змін.
За результатом прийнятого рішення митний орган надсилає підприємству в паперовій або електронній формі повідомлення (з копією наказу) та вносить відомості про прийняте рішення у відповідні інформаційні, телекомунікаційні, інформаційно-телекомунікаційні системи митних органів.
Статтею 19-3 регламентовано, який саме митний орган уповноважений приймати те чи інше рішення.
У статті 19-5 «Попередній розгляд заяви» пропонується встановити чіткі терміни попереднього розгляду заяви та документів, поданих для прийняття рішення митного органу. Залежно від підстав, відповідно до яких митний орган повинен прийняти рішення, термін попереднього розгляду коливається від 10 до 30 днів. За результатами попереднього розгляду митний орган може прийняти одне з таких рішень: 1) про розгляд заяви – якщо митним органом встановлено дотримання умов, необхідних для прийняття заяви до розгляду по суті; 2) про відмову в розгляді заяви – якщо митним органом встановлено недотримання хоча б однієї з умов, необхідних для прийняття заяви до розгляду по суті. Тобто лише після прийняття позитивного рішення за результатом попереднього розгляду заяви митний орган розпочинає розгляд заяви по суті та виносить окреме рішення.
Згідно з положеннями законопроєкту пропонується введення досить новаторської для українського законодавства диспозиції – права бути почутим (стаття 19-1 законопроєкту). Це означає, що коли митний орган має намір прийняти рішення, яке призведе до негативних юридичних наслідків для заінтересованої особи (несприятливе рішення), така особа має право подати письмові заперечення та відповідні документи на їх обґрунтування. Для використання права особи перед прийняттям несприятливого рішення митні органи направляють заінтересованій особі повідомлення про намір прийняти несприятливе рішення, що повинно містити підстави, на яких митні органи мають намір винести своє рішення, із посиланням на відповідні документи та інформацію, що підтверджують виникнення таких підстав, строк, протягом якого заінтересована особа має право скористатися правом бути почутим. Заінтересована особа має право протягом 30 днів з дня отримання повідомлення митного органу про намір прийняти несприятливе рішення подати письмові заперечення та відповідні документи на їх обґрунтування.
Однак у статті 19-10 встановлені певні обмеження у застосуванні права бути почутим. Зокрема, це право не застосовується, якщо реалізація права бути почутим створює загрозу заподіяння значної шкоди національній безпеці, життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу, правам споживачів товарів; реалізація права бути почутим перешкоджатиме розслідуванню правоохоронних органів у кримінальному провадженні; несприятливе рішення, яке мають намір прийняти митні органи, стосується рішення щодо зобов’язуючої інформації; підприємству відмовлено у прийнятті заяви до розгляду; у разі зняття підприємства з обліку в митних органах; несприятливе рішення приймається на виконання рішення суду тощо.
Рішення митного органу, за деякими винятками, набирає чинності з дати його отримання підприємством.
Також передбачені умови, за якими митний орган може прийняти рішення про внесення змін, перегляд, зупинку, скасування або анулювання свого рішення.
У законопроєкті запропоновано новий погляд на попередні рішення митного органу. Стаття 23 Митного кодексу повністю викладена в новій редакції, яка розширює та конкретизує застосування такого механізму. Законодавець відмовляється від поняття «попередні рішення» та пропонує впровадити визначення «рішення щодо зобов’язуючої інформації». Такі рішення приймаються за заявою підприємства з питань класифікації товарів та визначення країни походження товарів. Рішення щодо зобов’язуючої інформації є обов’язковим для виконання підприємством, за заявою якого таке рішення було прийнято, та будь-яким митним органом. Строк дії рішення щодо зобов’язуючої інформації становить три роки з дати його прийняття. Рішення щодо зобов’язуючої інформації не можуть бути змінені або скасовані митним органом за заявою підприємства. Але таке рішення може бути скасовано, якщо воно не відповідає законодавству України з питань митної справи внаслідок змін у законодавстві; факти та умови, на основі яких було прийнято таке рішення, змінилися; рішення прийнято з порушенням законодавства України з питань митної справи. Також рішення щодо зобов’язуючої інформації з питань класифікації товарів повинно бути скасовано у разі отримання рекомендацій, пояснень та інших рішень, що приймаються Всесвітньою митною організацією щодо класифікації товарів, відповідно до яких змінюється класифікація товарів, про які й ідеться у прийнятому рішенні. Такі рішення підлягають оприлюдненню.
Потрібно звернути увагу, що на відміну від діючого регулювання порядку прийняття попередніх рішень, законопроєктом запроваджується можливість у складних випадках класифікації, визначення країни походження товарів, проведення дослідження (аналізу, експертизи) проб (зразків) таких товарів за попередньою згодою підприємства.
Зміни, передбачені до Глави 4 МКУ «Оскарження рішень, дій або бездіяльності митних органів»
На відміну від чинної редакції, у якій було зазначено, що форма, зміст, строки подання, порядок і строки розгляду скарг визначаються Законом України «Про звернення громадян» та Митним кодексом України, запропонована редакція змін встановлює досить чіткі вимоги до порядку оскарження саме Митним кодексом. При цьому зауважено, що під час оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльності митних органів положення Закону України «Про звернення громадян» застосовуються в частині, що не суперечить відповідній главі Митного кодексу.
Отже, у законопроєкті встановлено як паперову, так і електронну форми подання скарги та визначено зміст скарги. Також надано право скаржнику додати не існуючі у нього на момент подання скарги документи та/або інформацію пізніше, але в межах строку розгляду скарги. Також надано право скаржнику додати документи та/або інформацію, яких у нього немає на момент подання скарги, пізніше, але в межах строку розгляду скарги.
Законопроєктом встановлюється строк подання скарги протягом одного року з дня прийняття рішення митного органу, але не пізніше 30 днів з дати отримання особою такого рішення; з дня, коли особі стало відомо, що порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено обов’язки; з дня закінчення встановленого законодавством строку для прийняття митним органом відповідного рішення або вчинення посадовими особами або іншими працівниками митного органу відповідної дії.
У разі пропуску строку подання скарги такий строк може бути поновлений, якщо митний орган, який розглядає скаргу, визнає причини такого пропуску поважними.
Строк розгляду скарги встановлюється 30 днів, але може бути продовжений за рішенням митного органу не більше ніж на 20 днів.
За загальним правилом оскарження рішення не призупиняє його дію, але за окремою заявою скаржника оскаржуване рішення може бути призупинено повністю або частково у разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що оскаржуване рішення не відповідає законодавству України з питань митної справи або що існує ризик завдання значної шкоди відповідній особі. Але якщо внаслідок виконання оскаржуваного рішення в особи, яка подала скаргу, виникає зобов’язання зі сплати митних платежів, виконання такого рішення може бути зупинено за умови надання забезпечення сплати митних платежів, відповідно до розділу Х Митного кодексу. Таке забезпечення повинно надаватися на суму митних платежів, зобов’язання зі сплати яких виникає внаслідок виконання оскаржуваного рішення. За результатами розгляду скарги забезпечення сплати митних платежів повертається (вивільняється) або використовується для відшкодування суми митних платежів, що підлягають сплаті при митному оформленні.
Велику увагу приділено в законопроєкті рішенню за результатом розгляду скарги. На відміну від чинної норми Митного кодексу, відповідно до якої за результатом розгляду скарги митний орган вищого рівня надає скаржнику незрозумілу за своїм правовим статусом «відповідь» на скаргу (чим добре користуються митні органи, надаючи у відповідь лише своє бачення щодо предмета оскарження, але не вирішуючи скаргу по суті), передбачено, що митний орган за результатом розгляду скарги повинен прийняти одне з рішень, яким: 1) повністю задовольняє скаргу; 2) частково задовольняє скаргу; 3) залишає скаргу без задоволення. Та в залежності від рівня митного органу, що розглядає скаргу, за результатом розгляду скарги митний орган: 1) скасовує оскаржуване рішення повністю або частково; або 2) скасовує оскаржуване рішення та самостійно приймає нове рішення (тільки на рівні митниці); або 3) скасовує оскаржуване рішення та зобов’язує відповідний митний орган прийняти нове рішення згідно із законодавством; або 4) вносить зміни в оскаржуване рішення; або 5) визнає дії або факт бездіяльності відповідного митного органу неправомірними та зобов’язує цей митний орган вжити заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень.
Регламентується структура рішення, яке повинно складатися із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
Задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність митних органів пов’язане з виплатою грошових сум. Їх виплата відбувається за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Підсумовуючи первинний аналіз запропонованих змін до глав 3 і 4 Митного кодексу України, можна стверджувати, що митним органам доведеться більш відповідально ставитися до своїх повноважень, а взаємовідносини між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та митними органами стануть більш зрозумілими та передбачуваними.
P. S. Автор розуміє, що в результаті підготовки до голосування Верховною Радою України законопроєкт може зазнати значних змін.