Чи можливий поворот виконання судових рішень стосовно немайнових вимог, а саме дій, які не мають майнового характеру, зокрема щодо об’єктів інтелектуальної власності (ІВ)? До останнього часу, з огляду на положення чинного законодавства, роз’яснення та судову практику, відповідь на це питання була неоднозначною, а скоріше негативною. Це спричиняло певні незручності та обмеження для осіб, які прагнули скористатися даним інструментом для ефективного та швидкого відновлення порушених прав.
Інститут повороту виконання
Поворот виконання рішення суду – це процесуальна дія, яка полягає у повному або частковому відновленні первісного становища відповідача. Такий процесуальний інститут покликаний захистити права боржника-відповідача на випадок отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим судовим рішенням неналежного, оскільки правова підстава такого набуття відпала. В результаті суд зобов'язує позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вирішення питання повороту виконання судами, зокрема загальної та господарської юрисдикцій, врегульовано положеннями ст. 380–382 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) та ст. 122 Господарського процесуального кодексу (ГПК).
Зокрема, за ЦПК України такий механізм можна застосувати, коли рішення суду виконане, а після цього скасоване, і вищим судом винесено нове рішення, яким провадження у справі закрито, позов залишено без розгляду, відмовлено у позові повністю або задоволено позовні вимоги у меншому розмірі, а також якщо рішення після його виконання скасовано, і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді у позові відмовлено, або позовні вимоги задоволено у меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду.
З огляду на положення наведених вище статей ЦПК і ГПК, за результатами повороту виконання суд зобов'язує позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнуті з нього за скасованим рішенням грошові суми, майно або його вартість. Жодної згадки про поворот виконання відносно немайнових вимог або дій, які не мають майнового характеру, зазначені норми не містять. Тобто застосування цього інституту, посилаючись на буквальне тлумачення законодавства, очевидно, можливе тільки за вимогами майнового характеру.
Як на практиці?
На практиці, вирішуючи питання про те, чи можуть бути предметом повороту виконання рішення суду, зокрема дії, які не мають майнового характеру, судді враховували роз’яснення, викладені в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015. Цей лист містить посилання на ухвалу ВССУ від 19.11.2014 у справі №6-29750св14, відповідно до якої «поворот виконання рішення є способом захисту майнових прав сторони, який не може бути застосований у справах, де предметом спору є немайнові права… Крім того, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача у порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасоване судом вищого рівня повністю чи змінене із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого у порядку цивільного судочинства відбуватися не може».
Аналізуючи судову практику, можна знайти застосування такого підходу судами при розгляді заяв про поворот виконання, у т.ч. стосовно вимог, що пов’язані з об’єктами ІВ.
Так, у цивільній справі №760/7340/13-ц за позовом про визнання патенту України на промисловий зразок «Пробка для закупорювання пляшок» недійсним заявник просив допустити поворот виконання рішення суду та зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності (ДСІВ) внести запис до Державного реєстру патентів України на промислові зразки щодо поновлення дії його патенту та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність». Солом'янський районний суд Києва своєю ухвалою від 13.06.2014 відмовив у задоволенні такої заяви, мотивуючи своє рішення тим, що при виконанні рішення суду першої інстанції позивач не отримував від відповідача будь-яких речей, документів чи іншого майна, що може бути повернуто. За таких обставин, як зазначив суд, норми ст. 380 ЦПК України не можуть бути застосовані при вирішення питання про зобов'язання іншого відповідача (ДСІВ) вчинити дії щодо внесення запису до Державного реєстру патентів України на промислові зразки та здійснення публікації про це.
У справі №9/55 господарський суд Києва, відмовляючи у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду, в якій заявник просив здійснити поворот виконання судового рішення, яким ДСІВ зобов'язано внести змінити до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг (далі – Держреєстр знаків) щодо дострокового припинення дії свідоцтв України №№34742, 34743 на знаки BAILEYS, посилався на те, що виходячи зі змісту ст. 122 ГПК України, наказ про поворот виконання рішення видається тільки щодо примусового виконання майнових вимог (повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості), а тому щодо немайнових вимог у суду відсутні підстави для задоволення заяви про поворот виконання рішення.
Проблематика
Наведена судова практика фактично вказує на наявність формальних процесуальних обмежень, що не дають відповідачам змоги скористатися ефективним інститутом повороту виконання судових рішень, коли мова йде про вчинення дій, які не мають майнового характеру – наприклад, зобов'язання ДСІВ (після переходу відповідних функцій – МЕРТ України) внести необхідні змінити до держреєстрів об’єктів ІВ після скасування відповідних незаконних рішень.
Більше того, оскільки інститут повороту виконання є одним із способів захисту прав боржника, а у випадках щодо повороту виконання вимог немайнового характеру він не може бути застосований, очевидно, що держава повинна забезпечити існування іншого механізму такого захисту. Однак такий механізм на сьогоднішній день законодавчо не закріплений.
Як результат, для відновлення порушених прав відповідачам залишається вирішувати такі питання виключно у рамках нових позовних проваджень з метою визнання вчиненого виконання незаконним і спонукання відповідача-боржника вчинити протилежне. Але ж новий повноцінний процес як такий справляє негативний вплив на судочинство в цілому (оскільки, безумовно, порушується принцип процесуальної економії та ефективності) і змушує осіб, яким необхідно відновити порушені права, витрачати додаткові ресурси на розв’язання проблем, вирішення яких апріорі покладається на систему ефективного правосуддя. Ігнорування цього тягне невиправдане і позбавлене сенсу використання фінансових і кадрових ресурсів держави для розгляду нових справ.
Надія на краще
Однак практика вирішення зазначених питань судами не є однозначною та уніфікованою. Поряд з наведеними роз’ясненнями ВССУ, дещо інша позиція була викладена у п. 13 узагальнень практики вирішення процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах за 2013–2014 рр., що були підготовлені апеляційним судом Тернопільської області. У цьому документі, зокрема, зазначено, що «у випадку, якщо предметом виконання є певні блага немайнового характеру, зокрема зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, сторони також мають бути повернуті до первісного стану, що передував виконанню рішення суду… Ухвалюючи рішення, суд повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене (отримане) з нього за скасованим рішенням. Таким чином, поняття стягнутого підлягає широкому розумінню, до змісту якого входять усі блага, в отриманні яких був зацікавлений та яке отримав стягувач як спосіб захисту його порушеного права чи законного інтересу, на випадок, якщо у подальшому це благо не отримало під час нового розгляду такого чи подібного захисту від суду».
Останнім часом можна спостерігати формування нової, більш прогресивної судової практики з цього питання, яка свідчить про можливість застосування інституту повороту виконання відносно немайнових вимог та виконання дій, які не мають майнового характеру, зокрема стосовно внесення змін до Держреєстру знаків.
Так, за результатами розгляду Солом'янським районним судом Києва цивільної справі №760/839/16-ц за позовом про поновлення порушених прав на комерційне (фірмове) найменування та визнання частково недійсним свідоцтва України №202106 на знак для товарів і послуг VivaOliva ДСІВ були внесені зміни до Держреєстру знаків стосовно визнання частково недійсним вказаного свідоцтва. Рішенням Апеляційного суду Києва від 08.11.2016 апеляційну скаргу відповідача у цій справі задоволено частково. Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про поновлення порушених прав на комерційне (фірмове) найменування, визнання свідоцтва на знак частково недійсним, зобов'язання вчинити дії – скасовано. З огляду на це, відповідач подав до суду заяву про поворот виконання рішення суду першої інстанції, за результатами розгляду якої Солом'янський районний суд Києва, керуючись ст. 380 і 381 ЦПК України, її задовольнив. У порядку повороту виконання рішення суд зобов'язав ДСІВ скасувати запис про внесення змін до Держреєстру знаків стосовно визнання недійсним свідоцтва України №202106.
Інший приклад – зовсім свіже судове рішення у справі №760/20866/15-ц. 01.06.2017 Апеляційний суд Києва за результатами розгляду заяви ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» про поворот виконання рішення Солом'янського районного суду Києва від 28.12.2015 виніс ухвалу про задоволення такої заяви. Суд апеляційної інстанції зобов’язав ДСІВ скасувати запис про реєстрацію знаків MTS та «МТС» за свідоцтвами України №№209845 та 209846, внесений до Держреєстру знаків відповідно до скасованого рішення суду першої інстанції, а також здійснити публікацію відомостей про це у офіційному бюлетені.
Однією з причин звернення ПАТ «Мобільні ТелеСистеми» до суду із заявою про поворот виконання стало те, що у відповідь на подану заяву про добровільне виконання рішення суду апеляційної інстанції у даній справі ДСІВ повідомила, що зможе внести відповідні зміни до Держреєстру знаків тільки після винесення судом ухвали про поворот виконання рішення суду першої інстанції.
Варто відмітити, що в обґрунтування цієї ухвали колегія суду посилалася на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі №1-25/2011, а саме на п. 3.2, відповідно до якого «інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала».
Також колегія зазначила, що, «повороту підлягає рішення суду, якщо на його виконання відбулись передача майна, грошових коштів або вчинено певні дії, і ці обставини вимагають повернення зацікавлених осіб у стан «до виконання рішення суду».
Зміни необхідні
З огляду на таку досить розрізнену судову практику очевидно, що питання про можливість повороту виконаних певних вимог, які не полягають у передачі майна, має бути остаточно вирішене, причому позитивно. Такого результату можна досягти шляхом внесення змін та уточнень до чинного процесуального законодавства, або, як мінімум, шляхом підготовки узагальнень судової практики і роз’яснень вищих судів з цього питання.
Попри відсутність повної визначеності, на наше переконання, процесуальні норми про поворот виконання у чинних редакціях, очевидно, не можна трактувати обмежувально, застосовуючи лише до майнових вимог. Тим більше, що законодавство прямо передбачає повернення колишнім позивачем-стягувачем усього безпідставно стягнутого з відповідача-боржника. «Боржники за нещастям», які постраждали від винесення та виконання неправосудних рішень, у т.ч. у частині немайнових вимог, які стосуються об’єктів ІВ, не повинні бути обмежені у використанні «спрощеного» ефективного механізму поновлення прав – інституту повороту виконання, на противагу необхідності подання окремих позовних заяв для відновлення справедливості і повернення до первісного стану.