Конституційне право кожного на працю (ст. 43 Конституції України) реалізується через визначені законом форми, які гарантують свободу трудового договору та свободу господарської влади роботодавця. Формою реалізації громадянином свого права на працю є трудовий договір (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), а його особливою формою, що регламентує особливості трудового договору окремих категорій працівників — контракт (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Контракт [лат. contractus] — договір, угода (найчастіше письмова) зі взаємними зобов'язаннями для його сторін. Контрактант — особа чи організація, що бере на себе певні зобов'язання за контрактом. У трудовому законодавстві іноземних країн термін «трудовий договір» та «контракт» розглядаються як синоніми. В державах-членах ЄС Директивою Ради №91/533/ЄЕС від 14.10.1991 р. зобов'язано роботодавця інформувати працівників про умови, що застосовуються до трудового договору або трудових відносин у письмовій формі.
У трудовому законодавстві України дефініція «контракт» застосовується як письмова форма трудового договору (ст. 24 КЗпП України), а також як особлива форма трудового договору (ч. 3 ст. 21 КЗпП України). Ця форма трудового договору спрямована на конкретизацію зобов'язань для його сторін, а також традиційних умов трудового договору. Якщо буквально тлумачити ч. 3 ст. 21 КЗпП України, можна зробити висновок, що йдеться виключно про особливості цього виду трудового договору як джерела суб'єктивних трудових прав та обов'язків, що має захисну (гарантійну) функцію.
По‑перше, щодо взаємних зобов'язань контрактантів. По‑друге, щодо строку контракту як основної умови трудового договору. Строк, як універсальний критерій, застосовується для усіх видів трудового договору. Контракт у контексті ч. 3 ст. 21 КЗпП України може бути безстроковим або укладеним на строк, встановлений за погодженням сторін (ч. 1 ст. 23 КЗпП України). Водночас строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, враховуючи характер наступної роботи або умови її виконання, або інтереси працівника, а також в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2 ст. 23 КЗпП України). По‑третє, щодо прав, обов'язків та відповідальності (в тому числі матеріальної) у контексті взятих сторонами на себе зобов'язань. По‑четверте, щодо умов матеріального забезпечення та організації праці, умов розірвання договору, в тому числі дострокового (але не підставах припинення трудового договору, прописаних у ст. 36 КЗпП України).
Отже, трудовий контракт як особлива форма трудового договору є письмовою угодою між сторонами трудового договору (контрактантами), що укладається у визначених законом випадках та регламентує умови трудового договору, взаємні зобов'язання, строк дії трудового договору, права, обов'язки й відповідальність (у тому числі матеріальну), умови матеріального забезпечення та організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
Законодавець деякою мірою обмежує свободу господарської влади роботодавця щодо цієї форми трудового договору. По‑перше, обмежена сфера застосування контракту, що визначається лише законами України (ч. 3 ст. 21 КЗпП України). По‑друге, обмежено зміст умов цієї форми трудового договору. Визнаються недійсними умови договорів про працю, які погіршують становище працівників, у порівнянні з трудовим законодавством України (ст. 9 КЗпП України). По‑третє, обмежена сфера їх укладання на певний строк (ст. 23 КЗпП України). Законодавець не відносить цю форму трудового договору виключно до строкового трудового договору. Водночас законодавець під особливою формою трудового договору, іноді не виправдано, впроваджує строкові трудові договори. На сьогодні сфера застосування трудового контракту прописана численними законами України, затверджені Положення щодо порядку його укладання, а також Типові форми контрактів.
Видова диференціація трудових договорів
Механізм правової регламентації трудових відносин має в основі поєднання 3‑х основних методів регулювання: державного, колективно-договірного, індивідуально-договірного. Визнаючи одну чи комбінацію кількох особливостей елементного складу групи трудових договорів, а також здійснюючи різний рівень втручання у договірну свободу їхніх суб'єктів, законодавець забезпечує легальну основу для їх класифікації.
Специфіку трудового права та його відмінність від інших галузей права щодо регламентації відносин у сфері праці найкраще характеризує метод єдності та диференціації регламентації трудових відноси. Єдність полягає в тому, що більшість його правових норм поширюється на всіх працівників. Однак законодавець прописав особливості регламентації трудових відносин (спеціальні правові норми) — правові норми, які частково обмежують застосування загальних правил з тих же питань чи прописують для окремих категорій працівників додаткові правила.
До прикладу, специфіка особистості працівника чи роботодавця обумовлює регламентацію умов трудового договору з неповнолітніми, працівниками, що виконують сімейні обов'язки, роботодавцями фізичними особами, релігійними організаціями. Диференціація знаходить прояв у нормах-пільгах, нормах-винятках, нормах-пристосуваннях. Причинами (підставами) такої диференціації є особливості індивіда (вік чи інвалідність), правовий статус працівника (громадянство), зміст виконуваної роботи (публічна служба), специфіка правової особистості роботодавця (юридична чи фізична особа), особливості умов чи місця застосування праці. Легальна диференціація трудових договорів на окремі види здійснюється залежно від специфіки суб'єктивного складу, змісту трудового договору чи з інших підстав. Таким чином, за допомогою закону визначаються специфічні риси суб'єктів, одна чи декілька умов щодо змісту трудового договору, особливості юридичних фактів, що породжують зміну чи припинення трудових відносин.
Новація трудового договору
На початку 90‑х років минулого століття традиційна диференціація трудових договорів за змістом (ст. 21 КЗпП України), строком їх дії (ст. 23 КЗпП України) та формою (24 КЗпП України), а також поняття категорії «трудовий договір» вже не відповідали ринковій економіці того часу.
У березні 1991 р. ст. 21 КЗпП України «Трудовий договір» була викладена в іншій (новій) редакції. По‑перше, законодавець визначив категорію «трудовий договір» як угоду, що є підставою для виникнення трудових відносин та їх існування у часі як загальну норму (ч. 1 ст. 21 КЗпП України). По‑друге, прописав нові методи (способи, шляхи) трудоправової диференціації як спеціальної правової норми щодо особливостей регулювання трудових відносин для окремих категорій працівників.
Зокрема, було встановлено, що кожен має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої роботи шляхом укладення трудового договору «на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін» (ч. 2 ст. 21 КЗпП України). У такий спосіб законодавець виокремлює договір про роботу на умові сумісництва як вид трудового договору. Також законодавець здійснив диференціацію за характером зв'язку (відношенням) працівника та роботодавця. До того ж встановив право працювати за сумісництвом та певні обмеження цього права для окремих категорій працівників. Водночас законодавець виокремив як вид трудового договору його особливу форму — трудовий контракт (ч. 3 ст. 21 КЗпП України), визначив його особливості та сферу застосування.
Форма трудового контракту
Український законодавець прописав форму трудового договору та випадки, коли додержання письмової форми є обов'язковим (ст. 24 КЗпП України). Укладаючи трудовий договір у письмовій формі, сторони підписують документ під заголовком «Трудовий договір». Іноді законодавець визначає перелік джерел, в межах яких можуть формуватися права та обов'язки сторін трудового договору як можливість його укладання у письмовій формі. Тобто дефініції «трудовий договір», «контракт», «угода» наш законодавець застосовує як синоніми.
Трудовий контракт, як і трудовий договір у письмовій формі чи строковий трудовий договір, є формою вираження індивідуального правового регулювання трудових відносин, способом видової диференціації трудового договору. Видові ознаки цього виду трудового договору прописані законодавцем як джерела суб'єктивних прав та зобов'язань. Тому сфера застосування цього виду трудового договору визначається законами України.
Трудовий контракт як особлива форма трудового договору — це вид трудового договору, що визначає саме особливості трудових відносин окремих категорій працівників. У разі його укладання сторони можуть виходити за межі сфери нормативно правового регулювання. Зміст трудового контракту формується за домовленістю (волевиявленням) його сторін. Це обумовлює можливість визначення прав та обов'язків у контексті зобов'язань не лише в межах, дозволених законом, але й має передбачати певні новації. Трудовий контракт, на відміну від трудового договору, є угодою, що значно розширює сферу індивідуально-договірного регулювання, оскільки його умови виходять за межі чинного законодавства та мають регламентувати комплекс суспільних відносин (трудові, соціально-економічні, житлові та ін.).
Специфічною ознакою трудового контракту є переважання договірних засад, певних зобов'язань контрактантів. Переважання у контракті диспозитивних приписів щодо умов та його індивідуальний характер визначають специфічний зміст трудового контракту, у порівнянні з трудовим договором. Трудовий контракт може містити умови, не передбачені трудовим законодавством, а саме певні зобов'язання його сторін.
Зміст трудового контракту
Трудовий договір і трудовий контракт співвідносяться між собою як видове і родове поняття. Зміст кожного трудового договору формується виключно сторонами. В цьому розумінні між різними договорами немає жодної різниці. Однак держава завдяки закону здійснює регулятивний вплив на волю сторін під час формулювання останніми змісту трудового договору чи трудового контракту. Такий вплив проявляється у двох напрямках.
По‑перше, закон для різних трудових договорів визначає різне коло умов, що обов'язково погоджуються його сторонами. До того ж цих умов може бути більше або менше, ніж передбачено родовим трудовим договором.
По‑друге, законодавець вдається до імперативного припису умов застосування праці окремих категорій працівників, повністю виключає
у цій сфері договірну свободу сторін трудового відношення. Прикладом трудових відносин, де свобода трудового договору суттєво обмежена, може бути публічна служба. У цьому випадку переважна більшість істотних умов трудового договору визначається в позадоговірному порядку. Обмеження такого роду встановлюються також для деяких категорій працівників (наприклад, керівників організацій). Такі обмеження враховують світовий досвід трудових відносин з керівниками. В деяких випадках імперативні норми закону прописують обмеження щодо строку дії окремих договорів (наприклад, дипломатична служба) чи граничного віку перебування на певній посаді.
Строк трудового контракту
Диференціація трудових договорів за їх строком здійснюється з початку XIX століття. Умова щодо строку є обов'язковою умовою трудового договору та не залежить від виду трудового договору. Законодавець виходить з того, що основним видом є трудовий договір, укладений на невизначений строк, тому обмежив укладання строкового трудового договору певними випадками. Таким чином, порядок формування строку договору та підстави, що обумовлюють можливість і необхідність укладання строкового трудового договору, прописуються в законодавчих актах (ст. 23 КЗпП України). Прямої вказівки законодавця щодо укладання саме строкового трудового договору ч. 3 ст. 21 КЗпП України не містить. Загальний перелік підстав, за наявності яких можливим є укладання строкового трудового договору, також не сформульований у ч. 3 ст. 21 КЗпП України.
Водночас трудовий договір, укладений у письмовій формі на певний строк, не вважається особливою формою трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України. Строковий трудовий договір — це угода, яка певною мірою погіршує правове становище працівника, у порівнянні з тими, хто уклав договір на невизначений строк (безстроковий). Строковий трудовий договір позбавляє працівника права на вільне розірвання трудового договору на умовах, передбачених ст. 38 КЗпП України. До того ж він наділяє роботодавця правом на припинення трудового договору до закінчення його строку, тобто з підстав, які жодним чином не пов'язані зі здібностями працівника, його поведінкою на роботі та ставленням до виконання трудових обов'язків.
Окрім того, строковий договір звільняє роботодавця від обов'язку звертатися за згодою на звільнення у виборні органи первинної профспілкової організації; не зобов'язує роботодавця до виплати працівникові вихідної допомоги; дозволяє роботодавцю ігнорувати гарантії у разі звільнення, встановлені для окремих категорій працівників (вагітних, працівників з дітьми певного віку, осіб, які не використали відпустку та ін.), а також може заподіяти працівнику моральну шкоду та сприяти безробіттю.
Висновок
Відповідно принципів і норм міжнародного права та Конституції України, правове регулювання трудових відносин здійснюється з метою створення сприятливих і справедливих умов праці, забезпечення рівності прав та можливостей кожного працівника. Цей принцип при встановленні державою гарантій трудових прав і свобод вимагає неоднакового підходу до правового регулювання трудових правовідносин, залежно від суспільної значущості особистості (вік, материнство, стан працездатності тощо) або умов, у яких виконується праця (несприятливі природно-кліматичні умови, не за місцем постійного проживання працівника тощо). Врахування зазначених обставин обумовило необхідність припису спеціальних норм права, що частково обмежують застосування загальних правил з тих же питань щодо одних працівників або правових норм, що прописують додаткові гарантії для інших працівників.
Сьогодні особливості регулювання трудових відносин окремих категорій працівників регламентуються в окремих главах КЗпП України (жінки, молодь, а також прописані пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням), в Законах України іншої галузевої приналежності та в особливій (нетиповій) формі трудового договору — контракті, сфера застосування якого, особливості трудових відносин та особливості працевлаштування визначаються законами України.