З 1 січня 2013 року набрав чинності новий Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VI (далі – Закон), який встановив нові правила гри на ринку праці.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Закон уперше на законодавчому рівні регламентує порядок надання аутсорсингових послуг в Україні. Безперечно, необхідність нормативного регулювання надання таких послуг зумовлена об’єктивними чинниками, однак з аналізу положень Закону вбачається, що він, скоріше, ставить перед нами більше питань, ніж дає відповідей.
Далі ми детальніше зупинимося на теоретичних аспектах положень Закону, оскільки практика застосування його норм поки що не напрацьована.
Однією з проблем Закону є недостатня визначеність понять, якими законодавець оперує в цьому документі, а також можливість їх неоднозначного трактування. Насамперед варто сказати, що наразі українське законодавство не містить уніфікованого визначення понять «аутсорсинг», «аутсорсингові послуги». Не дає нам їх і Закон, називаючи аутсорсингові послуги «наймання/залучення працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця» (далі – послуги з надання персоналу).
Системний аналіз норм Закону дає нам можливість визначити основні ознаки послуг з надання персоналу: 1) наявність договору між особою, яка наймає працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця (далі – особа-виконавець), та особою, яка залучає до роботи таких працівників (далі – особа-замовник) (п. 1. ч. 1 ст. 39 Закону); 2) наявність трудового договору між особою-виконавцем і працівником (ч. 1 ст. 39 Закону); 3) делегування особою-замовником частини неосновних функцій такого суб’єкта працівникам особи-виконавця (зі змісту ч. 4 ст. 39 Закону).