На засіданні 2 вересня ц. р. Верховна Рада прийняла за основу урядовий законопроект №3623 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (далі — законопроект №3623). В умовах циклічного ажіотажу навколо теми переходу до електронних трудових книжок нарешті з'явилися досить чіткі орієнтири. Ми провели аналіз, чи можна буде нарешті говорити не про «книжечки в синій палітурці», а про їхні електронні аналоги.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Паперові трудові книжки: що? де? коли?
Прямим прототипом трудових книжок, які ми можемо бачити сьогодні, були документи, введені ще у Німеччині в далекому 1935 р. У них фіксувалися зміни робочого місця працівника, а самі книжки зберігались в адміністрації підприємства. Надалі така практика була запозичена СРСР, який за 3 роки потому ввів однакові для всіх громадян трудові книжки, у результаті чого фактично все працездатне населення країни було закріплене за підприємствами. І хоча епоха «трудового кріпацтва» канула в Лєту, з її паперовими атрибутами все не так просто. Україна разом з Російською Федерацією залишаються єдиними державами пострадянського простору, де система обліку трудової діяльності працівника досі базується на все тих же паперових книжках.
Зокрема, паперова трудова книжка залишається єдиним основним документом про трудову діяльність працівника, як це визначено у ст. 48 КЗпП України. Роботодавці зобов'язані вести паперові трудові книжки на всіх працівників та забезпечити їх належне зберігання. До трудових книжок вносяться дані про «трудову біографію»: переміщення, звільнення, заохочення. І поки такий облік в Україні недалеко відійшов від підходів у інших державах пострадянського простору.