Однією з актуальних тем, що турбує як клієнтів, так і адвокатів, є питання відшкодування витрат на правничу допомогу. Попри наявність законодавчих норм та сформовану практику Верховного Суду, яка надає чіткі рекомендації та обов’язковий перелік документів щодо підтвердження відповідних витрат на правничу допомогу, про що також було висвітлено у моїй статті про «Відшкодування витрат професійну правничу допомогу».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Підхід Європейського суду з прав людини та Верховного Суду щодо відшкодування витрат на правничу допомогу
Практика Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, зроблено висновок, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
Крім цього, підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова ВС від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17).
Нормативно-правове регулювання, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу закріплено положеннями статті 134 КАС України, положення статті 137 ЦПК України, а саме сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Водночас ключовими критеріями для їх компенсації є документальне підтвердження понесених витрат, їх розумність та необхідність, проте суди не завжди повною мірою задовольняють вимоги щодо компенсації витрат клієнтів на оплату правничих послуг.
Питання розумності витрат є одним із найбільш дискусійних. Законодавство не містить чітких критеріїв щодо того, яку суму потрібно вважати розумною, що на практиці породжує значні труднощі.
Необхідність доказування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, про відшкодування якої заявляє учасник справи. За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або впродовж п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Судова практика та критерії оцінки витрат
Аналіз судової практики показує, що суди, ухвалюючи рішення щодо компенсації витрат, часто керуються наступними критеріями:
1. Обґрунтованість витрат. У постанові Верховного Суду у справі №910/9714/22 від 02.02.2024 викладено критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторони.
Зокрема, наведено практику ЄСПЛ щодо тих самих критеріїв, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, в рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункт 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір – обґрунтованим.
2. Пропорційність витрат на правничу допомогу. Верховний Суд неодноразово зазначав, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання, є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. Водночас одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установи та очікування, є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі в судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц).
Отже, зазначене твердження підкреслює, що всі витрати, які адвокат несе на кожному етапі представництва в суді (включно з дорогою та очікуванням), є складовою правничої допомоги і повинні компенсуватися справедливо, що є частиною принципу пропорційності витрат.
3. Обов’язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу та обмеження ініціативи суду щодо зменшення витрат
Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Крім цього, таку позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В., Львов Б.Ю. від 04.06.2019 у справі №922/1350/18, та зазначено, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, від Товариства в порядку ст. 126 ГПК України не надходило, що виключає можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
4. Реальність понесених витрат. Відповідно до практики Верховного Суду (постанова ВС від 04.06.2021 у справі №380/887/20), викладено висновок щодо витрат, понесені на професійну правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах ВС від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
5. Дотримання принципу змагальності. У багатьох випадках суди враховують доводи іншої сторони щодо можливого завищення витрат або їх необґрунтованості, що підтверджується постановами Верховного Суду в різних справах.
Судова практика ілюструє обов’язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу та обмеження ініціативи суду щодо зменшення витрат. Справа №755/9215/15-ц, провадження 14-382цс19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглянула питання щодо обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, довести їх неспівмірність. Суд зазначив, що саме зацікавлена сторона повинна вжити необхідних заходів для відшкодування витрат на правничу допомогу, а інша сторона має право подати заперечення щодо таких вимог.
У постанові зазначено: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Отже, суд акцентував, що ініціативу щодо зменшення витрат на правничу допомогу не може проявляти суд без відповідного клопотання від сторони, що заявляє таку вимогу, і відповідно, сторони повинні довести неспівмірність витрат.
Судова практика підтверджує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання, а також підкреслює, що суд не може самостійно ініціювати зменшення таких витрат без відповідної заяви сторони.
6. Досвід адвоката не може бути підставою для зменшення витрат. Висновок викладений у постанові ВП ВС від 13.02.2024 у справі № 910/12155/22, підкреслює: «досвід адвоката взагалі не може бути підставою для зменшення витрат. Твердження "чим більш досвідчений адвокат, тим менше він має отримувати відшкодування адвокатських витрат" не відповідає принципу розумності.»
Отже, такий висновок має надихає кожного адвоката на право відшкодувати витрат на правничу допомогу, адже досвід адвоката не має бути підставою для зменшення витрат на правничу допомогу. Згідно з принципом розумності, гонорар має залежати від складності справи, а не від рівня кваліфікації адвоката. Судові витрати повинні відшкодовуватися на підставі необхідності та обґрунтованості витрат, а не на основі досвіду фахівця.
Проблемні аспекти
Попри наявність сформованої практики, проблеми з відшкодуванням витрат на правничу допомогу залишаються. Основні труднощі, з якими стикаються адвокати та їхні клієнти:
- Зменшення заявлених витрат судом. Навіть за наявності всіх необхідних документів, суд може зменшити суму компенсації, вважаючи її завищеною.
- Суб’єктивний фактор. Оцінка розумності витрат часто залежить від внутрішнього переконання суду, що створює ризик неоднакового застосування норм права.
- Відсутність єдиної методики оцінки розумності витрат. Це створює правову невизначеність та може призводити до несправедливих рішень.
Висновки
Відшкодування витрат на правничу допомогу є важливим елементом забезпечення прав осіб, які звертаються за судовим захистом. Судова практика демонструє певну тенденцію до встановлення чіткіших підходів у цьому питанні, проте проблеми залишаються. Для успішного отримання компенсації адвокатам варто ретельно документувати всі надані послуги, доводити їх необхідність і пропорційність складності справи.
З огляду на викладене, доцільним є подальше вдосконалення законодавства та уніфікація судової практики з метою забезпечення справедливого та передбачуваного механізму відшкодування витрат на правничу допомогу.