Коли в сім'ї грошей бракує, то всі гуртуються, аби якось вижити. А от коли приходить звістка, що хтось з американських родичів залишив величезний спадок, то всі гуртуються, аби «урвати» собі шмат спадку побільше.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Можливо, в деяких родинах трапляється по-іншому, але з досвіду роботи нашої фірми, ми хочемо поговорити саме про ситуації у родинах, коли стосунки псуються через великий спадок. Як говорив Альберт Ейнштейн:«Все у світі відносно», однак майже кожна українська родина мріє отримати «заморський» спадок. Чому?
Тому що за океаном, тобто в Америці, люди з давніх-давен вже розуміють, що існують дві неминучі речі – це смерть та податки. І та країна, в якій люди ретельно сплачують податки, зазвичай, має добрий державний бюджет, що забезпечує належне піклування про народ.
Виходить, спочатку народ дбає про державу, сплачуючи податки, а потім держава дбає про людей, будуючи нові та ремонтуючи старі дороги, створюючи якісну систему охорони здоров'я та дбайливу систему забезпечення пенсіонерів.
Тож, як правило, пенсіонери перед смертю живуть за океаном, приспівуючи та примножуючи своє майно, що потім стане тим спадком, який будуть ділити українські родичі американського спадкодавця.
Здавалося б: отримали українські родичі звістку про відкриття спадщини, подали всі необхідні документи, – та й радій собі з того, що скоро до України прибудуть гроші та/або інші добрі речі з Америки. Але ж ні. Українським сім'ям (як правило, це западенці) краще піклуватися не про примноження американського капіталу, їм треба «увірвати найбільший шмат спадку».
Ми пишемо цю статтю на прикладі декількох українських сімей з гірських сіл Західної України, яким нечувано пощастило: вони отримали звістку про те, що один з їхніх родичів залишив спадок в Америці.
Ми пропускаємо мінорну частину цієї звістки, яка передбачає організацію та проведення похорону(на все воля Божа) й акцентуємо увагу лише на спадку. Ми поговоримо тепер про родинні сварки між старшим поколінням та молоддю: батьків з дітьми, сестер та братів, вік яких вже перехилив за відмітку у 70, а той у80-90 років.
Дай, Боже, здоров'я всім тим, хто живе в карпатських гірських селах: здоров'я у них «суперове». Але сваряться вони до виривання останнього чуба...
З одного боку, для адвоката у таких справах начебто й вигідно, аби родичі між собою довго сварилися, а в цей час він собі відраховує погодинний гонорар та й усе. Але з іншого боку, дивитися на непримиренні сварки родичів (близьких та далеких) – це інколи дуже важко.
Ми акцентуємо увагу на одному з найпозитивніших спадкових кейсів. А саме, до розподілу родичам було запропоновано:
1) Гроші на декількох банківських рахунках;
2) Декілька об'єктів жилої нерухомості (3 будинки та 2 квартири);
3) Акції деяких відомих американських фірм;
4) 1 фабрика (старенька, але вона працює і не має боргів перед держбюджетом та Пенсійним фондом).
Жоден з потенційних спадкоємців не мав фінансової освіти, жоден ніколи не чув про цінні папери (акції), жоден не керував підлеглими працівниками та не займався здаванням в оренду нерухомості.
Але що нас здивувало найбільше – кожен з родичів (далеких та близьких) намагався знайти якісь фото, листи, вітальні листівки, які б переконливо доводили про найтісніший зв'язок зі спадкодавцем, аби переконати решту родичів віддати майже весь спадок в одні руки – наймолодшого зі спадкоємців.
Цей наймолодший спадкоємець не навчався у Гарварді чи Кембриджі, він просто домовився з якимись місцевими підприємцями, що вони тепер будуть займатися керуванням цією фабрикою, орендою всіх об'єктів нерухомості та будуть «бавитися» на Нью-Йоркській фондовій біржі з акціями, якими володів спадкодавець.
Врешті решт...Суди в Америці тривали довго, родичі пересварилися геть усі. На нашу пропозицію укласти угоду про мирове врегулювання спору всі відреагували негативно, бо кожен зі спадкоємців вважав, що він має переважне право на отримання не просто спадку, а й на отримання більшої частини спадку.
Сума спадкового майна була чималенькою – більше як 1 млн доларів. Можливо, саме тому кожен з родичів і намагався поділити шкіру ще невбитого ведмедя....
Резюме справи: поки родичі між собою сварилися, відмовлялися передати фабрику в управління американським фахівцям-професіоналам (а не родичам без фінансової освіти з гірського українського села), відмовлялися здавати в оренду об'єкти нерухомості в Америці (а не самим переїхати туди та жити), відмовлялися укласти угоду з брокером Нью-Йоркської фондової біржі на управління цінними паперами, то в решті решт обсяг виробництва на фабриці почав падати, за котируванням акцій ніхто не слідкував і вони «запалали» в ціні, а об'єкти нерухомості почали вимагати поточного ремонту, кошти на який ніхто не збирався виділяти....
А головне – переїхати до Америки та жити в об'єкті нерухомості зі спадкового майна ніхто з родичів переїхати не зміг, тому що закордонний паспорт з п'яти осіб, що претендувати на садок, мала лише одна особа, однак якій було відмовлено у візі. До того ж, крім падіння ціни спадкового майна, додалися витрати на адвокатів та судові витрати.
Коротка порада всім, хто має справу зі спадком за кордоном України: домовляйтеся між собою у родині, вирішуйте всі свої плани щодо спадку гуртом, заздалегідь консультуйтеся з імміграційним адвокатом, радьтеся з фахівцями в галузі аудиту, управління цінними паперами, агенціями з нерухомості тощо. Радьтеся, радьтеся й радьтеся.
І головне – вірте, що краще передати все ваше спадкове закордонне майно в управління іноземним фахівцям, аніж довести до банкрутства успішне закордонне підприємство порадами родичів-односельчан, які мають лише досвід у керуванні домашнім господарством.
Бажаємо всім мудрості й миру в родинах! Завжди готові Вам допомогти У спадкових та/або імміграційних та/або фінансових справах і відповісти на Ваші запитання через наш сайт kalinskaya.com.