03 лютого 2015, 17:39

Про основоположні права людини замовте слово

Опубліковано в №5 (451)

Михайло Савчин
Михайло Савчин д.ю.н., професор, Ужгородський національний університет, радник голови Конституційного Суду України (2008–2010 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів

Проголошення 26 січня Кабінетом Міністрів режиму надзвичайної ситуації на територіях Донецької та Луганської областей означає, що уряд почав опановувати і оперувати різними правовими режимами управління. Власне, так діяти можна було ще під час подій Іловайського котла. Але добре, що таке надзвичайна ситуація запроваджена принаймні нині, що важливо для мобілізації ресурсів та оптимізації державного управління в умовах зовнішньої агресії з боку північно-східного сусіда.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


При цьому, мається на увазі насамперед гаряча дискусія, яка точиться в суспільстві навколо запровадження режиму воєнного стану. Тому це питання слід ставити у площині забезпечення прав людини і здатності країни втілювати реформи.

На мою думку, обороноздатність України у сучасних реаліях багато в чому обумовлена горизонтальними зв’язками у суспільстві, здатності до самоорганізації і саморегуляції інститутів громадянського суспільства. Тому режим воєнного часу навряд чи сприятиме посиленню такого механізму саморегулювання суспільства (гетерархії). Адже сьогодні оця гетерархія суспільства є вирішальним чинником громадського контролю над владою та серйозним джерелом реформ самої державності і правових інституцій.

617fb4f1b7ed1eec8985274faf71a657

Згідно із Кодексом цивільного захисту надзвичайна ситуація передбачає певні позитивні обов’язки держави, які покликані забезпечити систему цивільного захисту, зокрема, у частині потенційних і реальних загроз від військових дій, які нині здійснюються на території Донецької та Луганської областей. Згідно із визначенням, поданим у ст. 2 КЦЗ надзвичайна ситуація виникає у разі порушення умов нормальної життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, застосуванням засобів ураження. Наслідком цього має бути виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також може призвести до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Це зумовлює обмеження певних прав і свобод, що визначає ст. 21 КЦЗ. Зокрема, гарантуються додаткові права щодо: інформації про вживані заходи цивільного захисту; забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту; низки соціальних прав, пов’язаних із винагородою за роботу з ліквідації наслідків НС, соціально-психологічною підтримкою та медико-психологічну реабілітацію тощо. У свою чергу, на всіх покладаються обов’язки щодо необхідності: додержуватись правил безпеки в умовах НС; вивчати засоби і способи захисту в НС; повідомляти відповідні служби про виникнення НС та вживати у такому разі заходів зурятування майна та людей тощо.

Загалом уряд залишає за собою вельми широке поле розсуду щодо запровадження екстраординарних правових режимів, не запроваджуючи режими надзвичайного чи воєнного станів, які можуть, до речі, запроваджуватися в окремих місцевостях. Однак оголошення останніх здійснюється за відмінним порядком, за таким алгоритмом: висновок та подання Ради національної безпеки і оборони – указ президента України – постанова Верховної Ради України.

Зважаючи на стан вітчизняної армії, спецслужб, системи цивільного захисту, слід усвідомлювати, що запровадження певного із зазначених режимів накладає на них виконання низки позитивних обов’язків. Відверто кажучи, їхній стан такий, що вони є непридатними виконувати всі позитивні обов’язки, які визначає законодавство про ці екстраординарні правові режими. Натомість права людини будуть обмежені, оскільки для цього не потрібно якихось асигнувань із державного бюджету.

У сухому залишку ми отримуємо надмірне, непропорційне обмеження прав і свобод людини.

Тому нині наявна гостра потреба формування буквально «з коліс» стратегії розвитку країни, забезпечення національної безпеки України. Зокрема, військовий конфлікт певним чином триватиме, і тому чимало фахівців порівнюють його із військовим конфліктом Хорватії та Сербії, що точився у 1990-х роках.

Насамкінець слід мати на увазі, що на часі проведення реформ в Україні, які буде складно здійснити в умовах воєнного стану. Мабуть, саме такими міркуваннями і керується уряд.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати