Сучасні технологічні надбання у вигляді доступу до Інтернету та його розповсюдженість суттєво полегшили життя людини. Проте, як і будь-яке явище у світі, має і свої недоліки, так як не всі громадяни користуються такими можливостями Мережі у благих намірах, а деякі — недобросовісно. Наприклад, для поширення фейкової інформації для маніпулювання населенням чи наклепу на конкурентів у бізнесі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На жаль, деяким підприємцям простіше зіпсувати репутацію «колег» зі своєї сфери діяльності, ніж покращити свій сервіс. А як діяти, якщо ви потрапити в таку ситуацію, коли про ваш бізнес зняли фейковий ролик чи написали «замовну» статтю ?
В цьому разі варто звернутися до юриста, який захистить вашу репутацію на інформаційній війні за допомогою правових методів.
Адвокат з захисту ділової репутації забезпечує своїм клієнтам захист від недостовірної інформації, що була опублікована в соціальних мережах, ЗМІ та на інших ресурсах Інтернету. Він допомагає зняти цю інформацію з публічного доступу, зобов’язати виправити її та отримати компенсацію за заподіяну шкоду, а також розпочати правові дії щодо зловживання правом на свободу висловлювання.
На жаль, у чинному українському законодавстві відсутнє точне визначення поняттю «ділової репутації юридичної особи», тому для його роз’яснення можна керуватись думками науковців та практики судів.
Отже, ділова репутація юридичної особи — це сукупність думок, оцінок та уявлень, які формуються в громадськості, клієнтів та партнерів про суб’єкт господарювання на основі здійснення ним господарської діяльності, наявних взаємовідносин між працівниками компанії, а також безпосереднє виконання своїх зобов’язань.
З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 Цивільного Кодексу України), так і спеціальні способи має всі права щодо використання і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.
Вимога про видалення статті з веб сайту є належним способом захисту, якщо порушено особисте немайнове право особи. Проте варто звернути увагу на те, що вимога має відбуватись у пристойній формі, без образ та погроз і відповідати діючому законодавству.
Також можна написати скаргу в саму соцмережу, де про вас поширюють фейки з проханням видалити неправдиве відео, статтю, допис або коментарі. Проте, якщо стоїть питання у відшкодуванні шкоди, то оминути судових процесів не вийде.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Якщо поширення неправдивої інформації завдало суттєвих збитків репутації вашого підприємства, то ви можете за допомогою суду отримати відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Для цього потрібно зіставити вмотивований позов із належними доказами про те, що поширена неправдива інформація нанесла шкоди діловій репутації бізнесу. Також можливо зобов’язати особу, яка поширювала фейки публічно вибачитися за свої дії.
Якщо ж особа не реагує на вимоги про спростування недостовірної інформації, яка шкодить діловій репутації, то в таких випадках треба звертатись до суду із вимогою про заборону поширення такої інформації.
Цікавим є те, що позовна давність в таких справах не застосовується, винятком є лише випадки спростування недостовірної інформації, поширеної в ЗМІ. Тут застосовується позовна давність терміном в один рік.
Судова практика вказує, що для задоволення такого позову необхідна сукупність таких обставин:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно й своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тобто позивач має довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Звісно, що не все буде так просто, можуть виникнути і складнощі пов’язані зі специфікою мережі Інтернет. Насамперед ситуація ускладнюється, коли відповідач не визнає, що йому належать спірні висловлювання і взагалі сторінка в соцмережі. Такі випадки є досить поширеними в судовій практиці.
Переважно позиція судів зводиться до того, що зареєструватися в соціальній мережі може будь-хто та під будь-яким іменем. Тому скріншоти із зображенням змісту таких сторінок не є належним доказом.
З огляду на такий перебіг подій, основні зусилля позивача мають бути спрямовані саме на доведення прив’язки сторінки в соціальній мережі до конкретної особи — відповідача.
Публікації в соцмережах можуть бути безповоротно видалені користувачем у будь-який момент, що надалі ускладнює позивачу доведення факту поширення відповідачем недостовірної інформації.
Отже, захист від поширення недостовірної інформації в соціальних мережах здебільшого здійснюється шляхом звернення зі скаргою до служби підтримки соцмережі або ж у судовому порядку, що зумовило так само виникнення в судовій практиці окремої категорії спорів. У контексті судового способу захисту слід враховувати, що недостатньо лише того, що позивач вважає поширену інформацію недостовірною. Задоволення позову можливе в разі, якщо така інформація є фактичним твердженням, тобто її можливо перевірити на правдивість, а також за умови підтвердження поширення такої інформації конкретною особою. Тому з метою успішного вирішення репутаційного спору необхідно визначити належного відповідача, встановити, що недостовірна інформація є фактичним твердженням, а також зібрати відповідну доказову базу.