Вже не один рік українські роботодавці у сфері юридичних послуг нарікають на недостатню підготовку випускників правничих вишів, які, отримавши дипломи, не можуть працювати без сторонньої допомоги. Молодих спеціалістів доводиться перевчати геть у всьому, витрачаючи на це не лише час, а й фінансові ресурси. Саме тому роботодавці із осторогою ставляться до претендентів без стажу, зменшуючи тим самим шанс останніх на роботу за фахом. «Це замкнене коло, коли роботодавці вимагають наявність 3-річного стажу, а взяти його просто ніде», – поділився з «ЮГ» один зі старшокурсників юридичного вишу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Перша постанова Кабінету міністрів України, у якій йшлося про «негайне» реформування юридичної освіти, побачила світ ще у 2000 р. З того часу уряд видав ще кілька аналогічних документів, однак модернізація так і не розпочалася. Сьогодні, переконані експерти, з якими спілкувалась «ЮГ», далі відкладати не можна. Річ у тому, що у державі триває масштабна і безпрецедентна за мірками Європи правова реформа. Її результатом має стати суттєве оновлення кадрового наповнення більшості установ, так чи інакше пов’язаних із виконанням юридичних функцій. Та якщо Україна не готуватиме фахівців належним чином, ідеологія реформи поступово зійде нанівець.
Серед нагальних проблем, які освітяни мають вирішувати вже зараз, експерти називають неузгодженість стандартів національної юридичної освіти із європейськими; надмірну кількість юридичних навчальних закладів, більшість з яких не здатні забезпечити належну якість освітніх послуг; підготовку юристів відомчими навчальними закладами; недостатню практичну підготовку випускників; неналежну якість науково-педагогічних кадрів; відсутність системних змін у підготовці науковців тощо. Потрібні інноваційні програми, зміни у системі контролю якості освіти, нові спеціальні програми розвитку академічного середовища, системи підготовки і навчання кадрів, наголошують фахівці.
Підводні камені
Аби врешті задовольнити освітянський запит, Міністерством освіти і науки України спільно з Міністерством юстиції та за участі керівників профільних вишів і народних депутатів була створена робоча група, яка розпочала роботу над «Концепцією вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії» (далі – Концепція). В її основу лягли численні рекомендації Комітету міністрів Ради Європи, спільна декларація про Європейський простір вищої освіти, прийнята в Болоньї 19 червня 1999 р., доповідь Венеційської комісії «Європейські стандарти незалежної судової системи. Частина І: незалежність суддів» CDL-AD (2010)004, а також результати національних досліджень.
Метою документу його натхненники проголосили утвердження розуміння фаху правника як незалежної професії, спрямованої на утвердження верховенства права та захист прав і свобод людини. У тексті робоча група намагалася визначити стандарти правничої освіти, методологію рейтингового оцінювання правничих шкіл, підстави для доступу до правничої професії, обсяг дослідницької та практичної складової під час викладання у правничих школах, а також засади самоврядності цих самих правничих шкіл. От тільки питання, чи вдалися ці намагання, деякі фахівці вважають спірним.
Наприклад, однією з найбільш обговорюваних пропозицій, закладених у Концепції, стала ідея щодо запровадження наскрізної магістратури (замість існуючої двоступеневої моделі «бакалавр-магістр») та єдиного кваліфікаційного іспиту для випускників юридичних шкіл на кшталт ЗНО у системі середньої освіти. За задумом авторів, іспит має складатися з питань різного рівня складності, спрямованих на перевірку інтегральної, загальних і спеціальних компетенцій випускника, визначених стандартом правничої освіти. Адмініструванням іспиту повинна перейматись державна правнича екзаменаційна комісія, сформована як незалежний колегіальний орган з представників правничих професій, МОН, Мін’юсту та академічного самоврядування правничих шкіл.
Більшість фахівців, з якими «ЮГ» обговорювала Концепцію, схвально поставились до запропонованої ідеї, вважаючи, що її впровадженні нарешті допоможе вирішити проблему надмірної кількості правничих вишів. Заклади, нездатні підготувати студентів до єдиного іспиту, зауважили спеціалісти, закриватимуться або перепрофільовуватимуться. Однак запропонована модель приховує й деякі підводні камені, про що детальніше розповів освітянин, старший партнер юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери» Василь Кисіль у коментарі «ЮГ».
Неоднозначні оцінки
Іншим прикладом є положення документу, у якому йдеться про визначення правничих професій. За задумом авторів, такими мають стати професії судді, адвоката, прокурора і нотаріуса. Крім того, наводиться вичерпний перелік додаткових видів професійної діяльності у сфері права та видів діяльності, для яких «може бути потрібна» вища юридична освіта. При цьому окремі фахівці не розуміють, куди поділися науковці та викладачі права, які, за логікою, повинні мати найбільш ґрунтовну правничу освіту і підготовку. Як відзначив один з експертів, з яким «ЮГ» спілкувалася на тему реформування правничої освіти, підготовку університетських викладачів автори Концепції залишили поза увагою, а також недопрацювали положення про розвиток правничих наукових досліджень.
Неоднозначно оцінюють спеціалісти і деталізацію навчального процесу. Так, натхненники документу пропонують вихованцям юридичних вишів опановувати роботу у малих групах з використанням кейсів, вирішувати практичні задачі, переймати навички від практикуючих представників правничих професій. От тільки дивним, зауважують фахівці, видається те, що всі ці методи давно вже застосовуються, і ніхто їх відміняти не збирається.
З сумнівом сприймають освітяни і положення про проходження студентами практики у судах, державних установах та прокуратурі. Ця практика є й зараз, кажуть вони, проте часто вона полягає у ксерокопіюванні документів, їх підшиванні й т.д. Суди та держустанови мотивують це секретністю, неможливістю доручати певні роботи студентам і т. ін., що, безумовно, не сприяє набуттю молоддю практичних професійних навичок.
У режимі очікування
Ті, хто уважно передивлявся Концепцію (текст її розміщений на сайті МОН), відмічають і інші недоліки, проте більшість фахівців усе ж схильні підтримати документ основу реформування юридичної освіти з подальшим його обговоренням та вдосконаленням. Щоправда, Ліга професорів права вважає Концепцію надто складною і воліє краще написати нову, аніж переробляти ту, що є. Однак ця думка не є популярною у професійних колах.
Нагальним питанням залишається і питання часу: коли саме розпочнеться реформа? Міністр юстиції Павло Петренко сподівається, що Концепція буде затверджена вже наступного року. А от саме реформування, вважає він, об’єктивно не може відбутися швидко. З ним погоджуються й інші спеціалісти, пропонуючи створити веб-сторінку для відкритого обговорення документа, ініціювати створення Асоціації правничих шкіл та консолідувати усю правничу спільноту незалежно від професійної спрямованості. Водночас міністр переконаний, що коли б реформування не розпочалося, студенти матимуть змогу довчитися за старою моделлю, а юридичні виші не закриватимуть за адміністративною вказівкою.
Коментарі:
Тетятна Коломоєць, д.ю.н., професор, заслужений юрист України, декан юридичного факультету Запорізького національного університету
"В сучасних умовах максимальної згуртованості зусиль вітчизняної правничої спільноти, зорієнтованих на пошук оптимальної моделі вищої юридичної освіти в Україні та її нормативного підґрунтя, слід зазначити, що потреба реформування вітчизняної юридичної освіти, максимального наближення її до реальних потреб сьогодення і європейських аналогів дійсно назріла. Однак відповідний процес реформування повинен бути обґрунтованим, послідовним, із акцентом на врахування апробованого часом і практикою досвіду у поєднанні з національними особливостями нормотворення і правозастосування.
Аналіз наявної проектної документації (зокрема проекту Концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії), результатів її загальнодержавних, регіональних презентацій протягом 2016 р., фахового обговорення правничою спільнотою дозволяє умовно виокремити два блоки основних питань, безпосередньо пов’язаних із реформуванням вітчизняної юридичної освіти. Перший блок, який варто цілком підтримати, змістовно наповнений такими питаннями: 1) оптимізація мережі навчальних закладів, які будуть здійснювати підготовку майбутніх юристів, із підпорядкуванням їх виключно МОН України та акцентом на використання ресурсу класичних, спеціалізованих ВНЗ; 2) розширення автономії ВНЗ у вирішенні питань організаційного, методичного забезпечення навчального процесу; 3) суттєве збільшення практично-орієнтованої складової у процесі підготовки майбутніх юристів, що сприятиме зростанню конкурентоспроможності останніх у вітчизняному та міжнародному правничому середовищі; 4) пріоритетність академічної мобільності, мультилінгвальності навчального процесу, активного впровадження інноваційних форм і методів навчання тощо.
Нормативне закріплення та активне впровадження цих та багатьох інших положень позитивно впливатиме на ефективність підготовки майбутніх юристів, сприятиме максимальному наближенню її до європейських та світових стандартів і реальних потреб часу.
У той же час, в наявності й другий блок питань, проектна модель нормативного закріплення, а у подальшому й практичної реалізації яких викликає чимало запитань як у освітян, так і у юристів-практиків. При цьому деякі з них є дискусійними за своєю суттю, інший ж – за проектною моделлю їх вирішення. Серед таких:
1) запропонований розробниками проекту Концепції перелік правничих професій, який виглядає дещо звуженим і порушує цілу низку додаткових питань;
2) додаткового опрацювання у частині посилення обґрунтованості вимагають і положення стосовно можливих форм навчання (особливо у частині комбінованої форми) із акцентом на вирішення реальних потреб сучасного вітчизняного ринку правничої праці;
3) впровадження наскрізної програми підготовки майбутніх юристів варто узгодити з положеннями Конституції України та чинного законодавства про вищу освіту, як, до речі, й імператив про кількість здобувачів відповідного рівня освіти у їх співвідношенні «навчання за рахунок держбюджету та за кошти фізичних та юридичних осіб» у частині відповідності його правовим засадам формування державного замовлення;
4) додаткового обґрунтування вимагають положення, безпосередньою пов’язанні з впровадженням нових форм підсумкової атестації та допуску осіб до професійної діяльності.
Підтримуючи в цілому доцільність порушення цих питань у процесі реформування вітчизняної юридичної освіти та нормативного закріплення варіантів їх вирішення, в той же час варто було б дещо збільшити часові рамки відповідного реформаційного процесу, розширити експертне середовище, суттєво посилити емпірично-аргументаційну базу, апробаційну інфраструктуру, що дозволило б досягти позитивного результату".
Василь Кісіль, д.ю.н., професор кафедри міжнародного приватного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, старший партнер юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери»
– У правничих колах вже давно говорять про необхідність реформування юридичної освіти. Наразі робочою групою була напрацьована відповідна концепція. Чи вважаєте Ви її такою, що дійсно дозволить змінити підхід до підготовки майбутніх фахівців?
– Те, що юридична освіта і підготовка юриста вимагає кардинальних і рішучих змін сьогодні, сумніву не викликає. Концепція є основою реформування юридичної освіти. Однак у документі є певні моменти, яких, я вже бачу, дехто намагається уникнути або відкоригувати таким чином, щоб позбавити її змісту, який закладається ідеологами. Наприклад, розглянемо загальнодержавний іспит для доступу до заняття правничою діяльністю. За задумом авторів Концепції, цей іспит має проходити на зразок загального незалежного оцінювання і здаватись усіма студентами, які закінчили юридичні виші. Цю ідею я підтримую.
Однак є один нюанс. Розробники Концепції передбачають, що студенти мають здавати як загальнодержавний іспит у спеціально створеній державній установі, що матиме відповідні комісії, так і іспити у тих навчальних закладах, де вони отримували освіту. Більшість освітян, причетних до створення Концепції, наполягають на тому, щоб загальнодержавний іспит передував іспитам у виші. Я категорично не погоджуюсь із такою позицією, адже якщо студент не здасть загальнодержавний іспит, зробити так, щоб він не здав і іспити у вузі, буде нескладно. Тоді до вишу не виникатиме ніяких запитань, адже відповідальність за небажання вчитися лягатиме на студента. Якщо ж студент здасть іспити у виші, але не здасть загальнодержавний іспит, це демонструватиме неспроможність закладу надати якісні освітні послуги. Передування іспитів у виші загальнодержавному іспиту дозволить визначати якість надання освітніх послуг та формувати своєрідні рейтинги правничих навчальних закладів.
– Тобто, як кажуть інші спеціалісти, поступово кількість «неякісних» освітніх закладів буде скорочуватись?
– Із тим, що кількість юридичних факультетів має бути скорочена, я погоджуюсь. Якісну освіту може надавати лише заклад, який має сформовану правову школу, належний викладацький склад та необхідну матеріально-технічну базу. Ймовірність того, що все це матиме непрофільний виш, дуже низька. Не думаю, що варто скорочувати кількість юридичних факультетів адміністративним шляхом. Якщо буде запроваджено єдиний іспит, популярність вишу залежатиме від кількості студентів, які змогли його здати. А якщо не буде бажаючих отримувати освіту, заклади будуть закриватись або перепрофільовуватись.
– А що буде з тими, хто не здасть єдиний іспит?
– Це питання має бути обговорене. Вважаю, що заклад має видати такому студентові диплом, який свідчитиме, що той прослухав певний курс дисциплін. Можливо, такий диплом дозволить здійснювати якусь юридичну діяльність. Але той, хто його отримав, не повинен мати змоги претендувати на класичні юридичні спеціальності – судді, адвоката, прокурора, нотаріуса. Доступ до цих професій повинен надаватись лише після складання загальнодержавного іспиту.
Павло Петренко, міністр юстиції України
– Зараз чимало роботодавців нарікають на те, що якість правової освіти є неналежною: молоді спеціалісти не здатні працювати самостійно, їх доводиться навчати. Чи планує Мін’юст взяти участь у реформуванні юридичної освіти та чи має якісь пропозиції з цього приводу?
– Кілька місяців тому спільно з міністром освіти ми створили спеціальну робочу групу з реформування юридичної освіти, до якої долучились фахівці з Міністерства юстиції, Міністерства освіти і профільних юридичних вишів. Також до роботи цієї групи доєдналися представники парламенту, зокрема віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд. Група працює над розробкою концепції реформування юридичної освіти. Перші напрацювання вже були презентовані. Нашою метою є схвалення реформи юридичної освіти на рівні уряду або ж навіть на рівні парламенту, якщо постане необхідність внесення законодавчих змін, вже у наступному році. Тоді ж має розпочатись і реалізація Концепції.
Юридична освіта в Україні в цілому і її реформа зокрема є одним з елементів реформування правової системи. Зараз відбувається комплексна реформа судової системи, адвокатури, Міністерства юстиції. Але без наповнення оновлених інституцій фахівцями, які отримують освіту за європейськими стандартами, через певний час реформи можуть мати проблеми. Ми добре розуміємо, що юридична освіта має бути реформована, але об’єктивно це питання кількох років.
– Наскільки відомо, Концепція передбачає впровадження єдиного іспиту для випускників юридичних вишів. Чи підтримуєте Ви цю ідею?
– Така модель розглядається. Загалом вона має право на життя, оскільки надала б рівні умови та можливості для випускників підтвердити свої знання і отримати доступ до тих професій, які не потребують спеціального іспиту. До того ж, така модель давала б об’єктивну оцінку фаховому рівню студентів, які випускаються всіма юридичними вузами.
Йдеться про іспит за принципом зовнішнього незалежного оцінювання, яке зараз існує у системі середньої освіти. У вищій освіті зазначена модель вже стала тестовою – у цьому році кілька вишів зголосилися зробити універсальні іспити для студентів, які хочуть стати слухачами магістратури. Якщо цей пілотний проект буде успішний, у наступному році, думаю, така модель може стати частиною концепції реформування юридичної освіти.
Загалом це правильно. Єдине питання буде до тих вузів, які не зможуть надати студентам належну юридичну освіту. Тоді студенти будуть заручниками якості таких навчальних закладів. Адже людина, яка провчилась 4 роки, але з об’єктивних причин, скажімо, через низький рівень навчальної бази чи викладацького складу не отримала належних знань, буде змушена констатувати, що вона витратила цей час дарма.
– Але якщо ця модель запрацює, чи не почнуть студенти масово переводитись до престижніших закладів, та чи зможуть ці заклади прийняти усіх бажаючих?
– Звичайно, має бути перехідний період, оскільки ті, хто вже вчиться, повинні довчитись за тією моделлю, яка існувала раніше, і потім або підвищувати свій фаховий рівень, або іти довчатись у інший вуз. Ті ж студенти, які прийдуть після затвердження концепції реформи юридичної освіти до юридичних вузів, будуть чітко розуміти: обираючи вуз, вони ризикують, якщо цей вуз не є якісним, не здати незалежне оцінювання і не отримати доступ до професії.
Оксана Солдатенко, д.ю.н., професор, декан юридичного факультету ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана»
"Перше, що турбує особисто мене, це те, що вищі навчальні заклади через недостатні обсяги фінансування з Державного бюджету є заручниками студентів, які навчаються за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб. Часом рівень знань таких студентів є невисоким, проте викладачі замість того, щоб відрахувати таких студентів, змушені ставити їм позитивні оцінки, щоб не втратити кошти, які ці студенти сплачують за навчання. Таким чином виші готують низькокваліфіковані кадри. Якби держава була зацікавлена у підготовці високопрофесійних фахівців (не тільки юристів), усі державні вищі навчальні заклади достатньою мірою фінансувалися б з бюджету, забезпечуючи безкоштовне навчання (як це і передбачено ст. 53 Конституції України) тим студентам, які мають високу успішність. Студенти, які бажають сплачувати за навчання, можуть вчитися у приватних вищих навчальних закладах, що, на мою думку, створило б більшу конкуренцію серед абітурієнтів приватних ВНЗ і суттєво підвищило б їх престижність.
Друга проблема – якість викладацького складу, адже та заробітна плата, яку отримують викладачі (принаймні державних ВНЗ), дозволяє вважати роботу своїм хобі, а свої знання, вміння та навички використовувати у практичній діяльності, яка приносить більший дохід. Це призводить до незацікавленості викладачів повноцінно «віддаватися» своїй роботі, бо вони перебувають у постійному пошуку заробітків.
Третє – кількість кредитів. Нині для бакалаврів їх має бути не менше 240), а Концепцією вдосконалення правничої (юридичної) освіти передбачено 300, з яких не менше 75 кредитів ЄКТС повинні становити навчальні дисципліни за вибором здобувача вищої освіти. До чого це призводить? ВНЗ «дроблять» дисципліни, які включаються до вибіркових, і таким чином спричиняється їх дублювання: наприклад, «Теорія держави і права» (обов’язкова дисципліна) і «Проблеми теорії держави і права» (вибіркова дисципліна), «Цивільне право» і «Проблеми цивільного права» тощо. Якби був стандарт, що передбачав би перелік відповідних дисциплін, уніфікованих для всіх ВНЗ України, та враховував би дисципліни, які вивчаються у європейських ВНЗ, щоб студенти завдяки академічній мобільності без великих академічних різниць могли змінювати місця свого навчання, в т.ч. перебувати на включеному навчанні, тим самим забезпечувалася б однаково висока якість освітніх послуг, які отримуються студентами у вищій школі.
Що мене насторожує у Концепції, так це те, що у ній передбачена підготовка правників в Україні класичними та профільними університетами. Звертаю увагу, що, наприклад, КНЕУ – це економічний, непрофільний ВНЗ, який готує юристів, і серед роботодавців за якістю підготовлених випускників ми посідаємо 5-те місце, залишивши далеко позаду багато профільних ВНЗ. На мій погляд, потрібно зваженіше підходити до таких тез, які запропоновані у Концепції.
І останнє, на що б хотілося звернути увагу – це єдиний державний кваліфікаційний іспит зі спеціальності «Право». Тільки реалізація на практиці протягом декількох років зможе підтвердити чи спростувати його доцільність. Проте якщо такий іспит буде включати тести, на мій погляд, це абсолютно неприйнятний формат для майбутніх праників. Жодний тест не визначить реальний рівень знань випускників. Те ж стосується і захисту письмової дослідницької роботи. Усі, хто писав кандидатські та докторські дисертації, знають, як важко у юриспруденції написати повністю новий авторський текст, коли вже давно про все написано. Переконана, що це сприятиме академічній недоброчесності, переписуванню з року в рік одних і тих самих робіт з невеликими змінами. Викладачі будуть задіяні у виявленні плагіату, а не у власному подальшому розвитку та самовдосконаленні. На моє переконання, майбутні праники повинні складати уніфікований усний іспит з усіх галузей права, щоб екзамен був для них реальною демонстрацією перед екзаменаційною комісією глибоких академічних знань і практичних навичок".
Оксана Ільченко, партнер ЄПАП Україна
"Реальність така, що лише декілька вузів реально готують спеціалістів, які можуть відразу після отримання диплома включатися в роботу, пов’язану із юридичним обслуговуванням іноземних інвестицій. Цього дуже мало, зважаючи на потреби ринку. Що потрібно змінювати негайно у вищій юридичній освіті, так це збільшити кількість годин англійської мови, в т.ч. юридичної, вчити студентів писати документи англійською; дати ширший доступ професіоналам з ринку до викладання – практичні заняття не повинні вести ті, хто не практикує у відповідній сфері права (це питання ефективного використання грошей платників податків); частину годин, відведених на гуманітарні непрофільні дисципліни, перерозподілити на користь точних наук.
Ринок потребує юристів, які мислять як інженери, біологи, програмісти і архітектори. Університети, які першими сьогодні запропонують курси на перетині права з цими дисциплінами, вже завтра виграють боротьбу за студента".
Ернест ГРАМАЦЬКИЙ, президент АФ «Грамацький і партнери», адвокат, к.ю.н.
"Безперечно, одним з найпотужніших аргументів, що спонукають обирати юридичні факультети, є постійно високий запит ринку праці на фахових юристів, особливо в сегменті бізнесу. З року в рік зберігається тренд щодо стабільної популярності правничої професії, що, у свою чергу, породжує появу нових юридичних факультетів у навчальних закладах України.
Не секрет, що вартість навчання на юридичних факультетах легко може конкурувати з пропозиціями деяких європейських ВНЗ. Система освіти в Україні досить консервативна за своїм спрямуванням, але такий факт не завжди є недоліком, особливо у здобутті фахових знань в області права. Професія адвоката, юриста передбачає не тільки опанування норм права та правових систем,. Передусім це здатність набути, а в подальшому вдосконалити навички правового аналізу. По факту, вміння дослідити питання та застосувати набуті за університетські роки знання при вирішенні конкретної правової проблеми – результат, з яким отримують диплом юриста випускники.
А далі постає логічне запитання: як конкурувати на ринку праці за кращі й найцікавіші пропозиції? Освіта протягом усього життя – це суттєва перевага, але не запорука успіху, особливо в правничій професії. Сьогодні разом з престижним дипломом українського навчального закладу багато колег здобувають наукові ступені та навчаються за кордоном. Але диплом – це лише початковий рівень набуття спеціальної підготовки, тобто лише вступ до професії юриста, оскільки практичні уявлення про сутність бізнес-процесів суттєво впливають на рівень консалтингу, що надає юрист. Тобто професійна порада, кожен документ, що отримує клієнт, не лише проходять перевірку професійною практикою юриста – уявно ви моделюєте ситуацію та шляхи подолання, проживаючи її. Лише таким шляхом можна досягти професійного визнання, тому очевидною стає відповідь на запитання: скільки необхідно інвестувати в юридичну освіту – рівно стільки, наскільки ви бажаєте бути фаховим, тобто всі таланти і наснагу".