Діяльність фіскальних органів, яка спрямована на поповнення бюджету шляхом зменшення суми податкового кредиту по господарській операції, у результаті недобросовісних дій контрагента змушує суб’єктів господарювання впроваджувати нові методи правового захисту, спрямовані на мінімізацію цих ризиків, ще на стадії переговорного процесу. Так, однією з недавніх новел стало внесення в господарські договори розділів, що зобов’язують контрагента «декларувати свої податкові зобов’язання шляхом своєчасної подачі в податкові органи звітності» або «у терміни, передбачені чинним законодавством, реєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та надавати відповідні підтвердження такої реєстрації контрагенту». Наприкінці зазвичай передбачена відповідальність у вигляді відшкодування збитків у разі прийняття контролюючим органом рішення (винесення відповідного податкового повідомлення-рішення) про зменшення суми податкового кредиту в результаті невиконання цих положень.
Думки про правомірну наявність зазначених положень у договорі неоднозначні. Прихильники і супротивники даних норм розділилися на «два табори», і дотепер точаться запеклі дискусії з цього приводу. Ті, хто виступає за наявність даних норм у тексті договору, як аргумент наводять положення ст. 627 Цивільного кодексу України [4] (далі – ЦК України), що проголосила принципи «свободи договору». Противники ж стверджують, що господарсько-правова відповідальність може наставати тільки за порушення у сфері господарювання згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України [2] (далі – ГК України), і позбавлення контрагента права на бюджетне відшкодування контролюючим органом не є результатом такого порушення, оскільки ці правовідносини регулюються іншою галуззю права. Виникає закономірне питання, чи можна ототожнювати невідшкодування ПДВ із заподіянням збитків підприємству? І все ж таки, хто правий у цих суперечках?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті спробуємо вирішити зазначені питання.
Кожна окрема галузь права має свій предмет правового регулювання, тобто сфера суспільних відносин, на яку поширюється право і яка знаходиться під її юрисдикцією. Згідно з ГК України предметом регулювання господарського законодавства є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин. Водночас, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, які виникають у процесі формування та контролю бюджетів усіх рівнів, ці правовідносини регулюються податковим законодавством.