Законодавство України достатньо ґрунтовно регулює відносини іпотеки. Водночас деякі питання іпотеки регламентуються на неналежному рівні, що призводить до порушення прав фізичних та юридичних осіб. Одним з таких питань є припинення правовідносин іпотеки. Нечіткість нормативного регулювання призводить до правових колізій та різного правозастосування в судах України, порушення прав іпотекодавця та зловживання правами іпотекодержателем.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, проблеми припинення правовідносин іпотеки є актуальними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Статтею 9 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя:
– зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки;
– передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку;
– відчужувати предмет іпотеки;
– передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Таким чином, факт наявності правовідносин іпотеки суттєво обмежує право власності на майно, зокрема право розпоряджатися власним майном. При цьому тягар утримання майна залишається за іпотекодавцем. Крім того, стаття 8 Закону України «Про іпотеку» покладає на іпотекодавця обов’язок застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов’язок не покладено на іпотекодержателя.
Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.