Напрацювання і здобутки ЦК у сфері регулювання строків, наслідків порушення грошових зобов’язань та спадкування

До 20-ти річного ювілею Цивільного кодексу України

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Строки та терміни. Позовна давність

ЦК є методологічною основою для строків і термінів, не тільки в цивільному праві, а й в інших галузях. Ним створене підґрунтя для розмежування цих категорій, подальшого використання в інших правових нормах, навіть за межами відносин, які регулює цивільне законодавство (ст. 1 ЦК). Визначення понять «строки» і «терміни», початок їх обчислення, перебігу й закінчення, зроблені законодавцем, мають значення, зокрема до відносин, які ЦК регулює субсидіарно (ст. 9). В силу приписів ч. 2 ст. 1 ЦК за вказівкою законодавця наведені в ньому правила щодо строків і термінів можуть застосовуватися й до сфери публічного права, що підтверджує універсальність запроваджених ЦК підходів. Варто звернути увагу, що ГК не містить щодо цього будь-яких застережень, не встановлюючи жодних особливостей стосовно строків та інших часових категорій у сфері господарювання. Це, з одного боку, є досить дивним з огляду на високу динамічність відносин у цій сфері, а з іншого ― дає підстави для висновку про застосування до строків (термінів) у сфері господарювання відповідних правил ЦК.

Розділ V Книги 1 ЦК підпорядкований певним методологічним засадничим положенням щодо регулювання часових категорій у праві, завдяки чому можна виявити певні тенденції. Так, законодавець уперше запровадив деталізацію основних часових категорій, відокремивши терміни від строків і надавши їм самостійного значення. У зв’язку з цим підхід, втілений в ЦК, варто визнати обґрунтованим і таким, що має керівне методологічне значення для всіх інших нормативно-правових актів. Окреслений у ЦК інститут позовної давності якісно вписався в механізм захисту цивільних прав та інтересів. Досить сказати, що саме позовна давність стає «водорозподілом» у прикладному розмежуванні віндикаційного і негаторного позовів, коли до першого позовна давність застосовується на загальних підставах, а до другого — ні.

Відповідальність за порушення грошових зобов’язань

Формула відповідальності за прострочення грошового зобов’язання у ЦК у вигляді процентів річних і інфляційних втрат власне не є абсолютно новою, адже ст. 625 ЦК відтворює зміст ст. 214 попереднього ЦК 1963 року, щоправда з урахуванням внесених до останньої ще у 1999 році законодавчих змін. Це доводить певний потенціал цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань. З одного боку, у математичних прогресіях зростає коло проблем технічного обчислення процентів річних і інфляційних втрат за цією статтею (досить навести приклад із застосуванням від’ємного індексу інфляції), що змушує судову практику постійно шукати шляхи їх вирішення. З іншого ж боку, законодавцем по суті закладено універсальний компенсаційний механізм у грошових зобов’язаннях, який розширюється і в межах предмета цивільно-правового регулювання (від договірних до недоговірних зобов’язань), та за його межами.

Спадкове право

Норми ЦК загалом містять концептуально обґрунтований, збалансований механізм спадкування, заснований на засадах приватного права. Практика застосування Книги 6 ЦК протягом часу після прийняття ЦК довела його ефективність. Мусимо зазначити, що більшість ідей і підходів розробників Кодексу у сфері спадкування (наприклад, ідея максимального усунення держави із сфери спадкування) знайшли свої втілення й підтвердження на практиці. Цілісність концепції спадкового права не дозволила законодавцю ані пошматувати його, ані «удосконалити» шляхом законодавчих змін. Ба більше, намагання «покращити» вже під час воєнного стану окремі елементи спадкових правовідносин за допомогою підзаконного регулювання (щодо строків прийняття спадщини) отримали відсіч з боку судової практики на рівні Верховного Суду (постанова КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 676/47/21).

Прорахунки і ляпи

Строки та терміни. Позовна давність

Поряд із очевидними здобутками, законодавець при здійсненні регламентації цивільно-правових строків не уникнув системних помилок. Насамперед це відсутність критеріїв до формування відповідних переліків. Це переліки вимог, на які поширюється спеціальна позовна давність (ст. 258 ЦК), або на які вона не поширюється (ст. 268 ЦК). Власне, йдеться про відсутність концептуального бачення законодавця щодо формування переліків цих вимог. Адже немає відповіді на питання, чому на ті чи інші вимоги поширюється загальна спеціальна позовна давність, або ж вони взагалі звільнені від застосування позовної давності. Такі концептуальні підходи мали б виконувати функцію стримувальних бар’єрів для законодавця, чого не сталося. І це породило безсистемну, хаотичну активність законодавця, який то встановлює нову спеціальну позовну давність, то її скасовує, то довільно встановлює вимоги, на які позовна давність не поширюється. Досить сказати, що для одних товариств для оскарження рішень їх загальних зборів встановлено позовну давність у шість місяців, а для інших чомусь в один рік. Без жодного раціонального обґрунтування у 2011 році скасовано позовну давність у десять років для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину і це призвело до порушення балансу у співвідношенні позовної давності із набувальною давністю (ст. 344 ЦК), для якої десятирічний строк збережено. Багато статей розділу 5 ЦК містять «родові травми» — недоліки законодавчої техніки системного характеру (визначення позовної давності як строк, коли особа може звернутися до суду (ст. 256 ЦК), початок перебігу позовної давності, коли особа не знає, хто порушив її права (ч. 1 ст. 261 ЦК)), морально застарілі норми (здача повідомлення до установи зв’язку (ст. 255 ЦК) та ін.

Спадкове право

Уразливим місцем механізму спадкування за ЦК варто визнати регламентацію спадкування окремих об’єктів цивільного обороту або ж навіть відсутність такої регламентації. Це стосується як класичних об’єктів (нерухоме майно, майнові комплекси, земельні ділянки), так і спадкування бізнес-активів (корпоративні права, цінні папери, боргові зобов’язання), а також новітніх об’єктів цивільних прав (цифрові речі, віртуальні активи, криптовалюти). Вочевидь книга 6 ЦК потребує окремої глави про особливості спадкування цих об’єктів, адже її відсутність ускладнює вирішення питань оформлення спадкових прав нотаріусами, породжує судові спори. Окремі положення спадкового права позбавлені детальної регламентації, залишаючись лише гаслами. Наприклад, мало уваги законодавець приділив змісту заповіту, його структурі, положенням, які спадкоємець може включити до нього. Практично відсутні на законодавчому рівні навіть натяки на спадкове планування, досить популярне наразі у провідних країнах. Тим часом детально опрацьований і логічно побудований заповіт нейтралізує виникнення спадкових спорів у майбутньому. Те саме можна сказати і про договори між спадкоємцями (про поділ спадщини, зміну черговості спадкування, розміру часток спадкоємців у спадщині, визначення порядку задоволення спадкоємцями вимог кредиторів спадкодавця та ін.), регулювання яких здебільшого носить фрагментарний характер.