З набранням чинності Кодексом з процедур банкрутства відкриттю провадження у справі про банкрутство боржника-юридичної особи вже необов'язково має передувати виконавче провадження. Практика застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» пішла таким шляхом, що для порушення провадження у справі про банкрутство кредитор мав надати господарському суду докази неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом 3‑х місяців після відкриття виконавчого провадження. За новим Кодексом така необхідність відсутня.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Також важливим нововведенням є те, що в Кодексі відсутня мінімальна сума боргу, необхідна для відкриття «банкрутного» провадження стосовно боржника-юридичної особи. Таким чином, процедура банкрутства стала альтернативою виконавчому провадженню, а не його наступним етапом. Добре це чи погано, а також чи відповідає це доктрині конкурсного процесу — можна довго дискутувати. Проте сьогодні в кожному конкретному випадку, залежно від певних обставин, кредитор може прийняти рішення про ініціювання тієї чи іншої процедури.
Які аргументи можуть говорити «за» відкриття виконавчого провадження:
- стосовно боржника не були відкриті інші виконавчі провадження;
- виконавчі провадження, які раніше були відкриті стосовно боржника, завершувалися фактичним виконанням або мировою угодою;
- майно боржника у виконавчому провадженні перебуває на реалізації, проте його вартості достатньо для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору/основної винагороди;
- вимоги кредитора забезпечені заставою або іпотекою;
- процедура виконавчого провадження є швидшою, ніж процедура банкрутства;
- ініціювання процедури виконавчого провадження є безкоштовним для кредитора.
Рішенням КСУ від 15.05.2019 р. у справі за конституційною скаргою В. В. Хліпальської була скасована обов'язковість сплати авансового внеску у виконавчому провадженні. Водночас для ініціювання процедури банкрутства боржника-юридичної особи кредитору потрібно сплатити судовий збір, який складає 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також надати докази авансування винагороди арбітражному керуючому 3‑х розмірів мінімальної заробітної плати за 3 місяці виконання повноважень.
Застосування процедури банкрутства щодо боржника має свої переваги та може бути більш дієвим механізмом для стягнення заборгованості з таких причин:
- стосовно боржника відкрито низку виконавчих проваджень в органі(ах) ДВС та/або у приватного виконавця(ів), а також майна боржника не вистачає для задоволення вимог стягувачів;
- раніше відкриті виконавчі провадження закінчилися поверненням виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення;
- у процедурі банкрутства можлива солідарна відповідальність керівника боржника-юридичної особи перед кредиторами.
- у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право надавати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями;
- правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом 3‑х років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними.
Звичайно, здійснення стосовно боржника виконавчого провадження не виключає подальшого звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Також слід звернути увагу на певні колізії виконавчого та банкрутного законодавства. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, яка регламентує запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів боржників-юридичних осіб, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, в тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства, що регулює питання мораторію на задоволення кредиторів-фізичних осіб, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за усіма виконавчими документами, окрім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також окрім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
Водночас, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. При цьому зазначено, що виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника). Тобто про виняток із загального правила у випадку «перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж» в Законі України «Про виконавче провадження» не зазначається.
Вирішуючи окреслену колізію, на мою думку, все ж таки потрібно керуватися Кодексом з процедур банкрутства, оскільки Кодекс має вищу юридичну силу в системі галузевих правових актів, до того ж він був прийнятий пізніше. Зазначену обставину також мають брати до уваги кредитори під час обрання тієї чи іншої процедури.
Другим важливим чинником впливу Кодексу з процедур банкрутства на виконавче провадження є втрата чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яка має відбутися через рік з дня введення в дію Кодексу.
Слід зазначити, що на відміну від боржника-юридичної особи, заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи може подавати лише боржник. Тому муки вибору між погашенням боргів у виконавчому провадженні або ініціюванням процедури банкрутства лягають саме на нього.
Якщо боржник-фізична особа має майно, на яке можна звернути стягнення, то з моменту оприлюднення інформації про продаж майна боржника у виконавчому провадженні останнє в цій частині не зупиняється. Таким чином, звертатися до господарського суду боржнику-фізичній особі із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність потрібно вчасно, не чекаючи, допоки майно буде передане на реалізацію у процедурі виконавчого провадження, якщо вона відбувається.
При цьому процедура банкрутства боржника-фізичної особи, в тому числі валютного позичальника, є більш сприятливою для боржника, оскільки Кодексом передбачена можливість реструктуризації боргів фізичної особи, зміна способу та порядку виконання зобов'язань, у тому числі розміру і строків погашення боргів, відстрочення чи розстрочення або прощення (списання) боргів чи їх частини. Законодавство про виконавче провадження не надає такої можливості боржникам-фізичним особам.
Отже, якій процедурі надати перевагу — вибір як за кредитором, так і за боржником.